In reality, the so-called "All-Russian idea" reflects the desire of Russian chauvinists to Russify Ukrainians and transform them into Russians like those living in Russia. From this perspective, the Ukrainian language is regarded as foreign. Historically, Russian authorities repeatedly restricted, suppressed, and banned its use.
Recent historical events, including the annexation of Crimea and the war in Donbas, have reinforced the view that a large proportion of Russians hold hostile attitudes toward Ukrainians. According to this interpretation, proponents of the "All-Russian idea" see Ukrainians not as a distinct nation but as a population that can be Russified and assimilated into the Russian nation.
For the same reasons, it is argued that Russians and Ukrainians cannot be accurately described as either "brotherly" or "friendly" peoples. A genuine friend or brother would not seize another's territory or wage war against them. From this perspective, the ideological justification for the annexation of Crimea and the war in Donbas was rooted in hostility toward Ukraine and Ukrainians.
Supporters of the self-proclaimed separatist forces in Donbas often claimed that they had taken up arms because they believed that remaining within Ukraine would eventually require them to use the Ukrainian language. In the Russian-occupied parts of Donbas, education in schools has been conducted exclusively in Russian, despite the fact that approximately half of the region's population before the full-scale invasion identified as ethnically Ukrainian.
The recurring Russian narrative that Russians and Ukrainians constitute "one people," while simultaneously expressing hostility toward Ukrainians, can be interpreted as an example of doublethink—the ability to hold two contradictory beliefs at the same time. One could even argue that this extends beyond doublethink to a broader acceptance of multiple mutually contradictory ideas.
From this perspective, statements about Russians and Ukrainians being "one people" are viewed as rhetorical rather than genuine. The underlying objective is seen as the assimilation of Ukrainians into the Russian nation. If Russians sincerely regarded Ukrainians as one people with themselves, this argument continues, there would have been no war, no killing or injury of Ukrainian civilians, and no destruction of Ukrainian cities.
Likewise, if the belief in a shared nation were sincere, one would expect Russians themselves to learn and use the Ukrainian language. Instead, Ukrainian is often ignored, and in many cases its public use has been restricted or suppressed in territories under Russian control. According to this interpretation, this reflects the perception that Ukrainian is a distinct language whose continued existence stands in the way of the Russification of Ukrainians.
The Ukrainian language is the language of the Ukrainian people. If the claim that Russians and Ukrainians are truly one people were genuine, then those identifying as Russians would also be expected to learn and use Ukrainian. In practice, however, the opposite pattern is often observed. From this perspective, this contradiction undermines the credibility of the "one people" thesis.
Accordingly, the argument concludes that Russian actions demonstrate that the assertion "Russians and Ukrainians are one people" functions as a political myth that conceals the objective of Russifying Ukrainians—that is, assimilating them into the Russian nation. This assessment, however, is presented as applying not to every Russian individual but to what the author considers to be the majority of Russians.

Україна і Польща сьогодні мають спільний інтерес — безпека і стабільність Європи. Спроби посварити наші народи через емоції, історію або вирвані з контексту факти — це типовий інструмент інформаційної війни, де головний вигодонабувач завжди один: Кремль.

Якщо відкинути пропаганду, картина проста: Україна захищається від агресії, Польща підтримує безпеку регіону, і разом ми формуємо щит Європи. Саме тому інформаційні атаки часто спрямовані не лише проти України, а й проти Польщі — щоб розділити суспільства, які мають спільний інтерес.

Дезінформація працює не через факти, а через розділення людей і емоції. Тому важливо перевіряти джерела і завжди питати: кому вигідно, щоб ми думали саме так?

Українці і поляки мають складну історію, але сьогодні головне — майбутнє безпеки. Ми не вороги, а партнери перед спільною загрозою.

Країна православного тероризму заявляє про «відповідь» своїми ударами по Києво-Печерській лаврі та Будинку органної музики в Дніпрі.

Кремль вкотре показав, що для нього немає нічого святого. Ті, хто стверджує, що захищає християнські цінності, бомбардують Києво-Печерську лавру — одну з найбільших святинь християнства. Справжня віра не завдає ударів по соборах і святинях.

Як виглядає звичайний день прихожанина УПЦ МП? Зранку молитися за Кіріла (Гундяєва) в Лаврі, а ввечері спостерігати, як Гундяєв і російські терористи завдають удару по цій самій Лаврі.

На мою думку, це точка неповернення. Якщо влада України, особливо депутати Верховної Ради, поважають себе і державу, то московський патріархат має бути остаточно заборонений в Україні.

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що Україна терміново ініціює всі відповідні процедури в рамках ЮНЕСКО та інших міжнародних механізмів, вимагаючи негайної та адекватної реакції на удар по Києво-Печерській лаврі.

«Завдавши удару по Києво-Печерській лаврі, одній з найбільших святинь християнства, Путін назавжди вписав своє ім’я у список найгірших варварів в історії. Він має бути проклятим на віки. І він програє цю війну.

Від Орди у XIII столітті до нацистів і більшовиків у XX столітті святі місця Києва зазнавали численних варварських нападів. Сьогодні ми маємо справу з російськими терористами, які вже перевершили ІДІЛ у своїх злочинах проти культурної спадщини. Лише російські покидьки, які не мають нічого святого, можуть навмисно пошкодити Києво-Печерську лавру — унікальний об’єкт спадщини ЮНЕСКО, що знаходиться під особливою охороною.

Очікуємо рішучої реакції міжнародних інституцій та світових столиць. Жодних розпливчастих слів, мовчання чи слабких кроків. Необхідні конкретні дії, щоб зупинити російське варварство».

Молдова також висловила солідарність з Україною, наголосивши, що тиск на Росію має лише зростати доти, доки її агресію не буде зупинено.

Хочу попередити інших, щоб не потрапили в таку ж ситуацію. [img][/img]
Знайшов оголошення на OLX:
Сонячні панелі Longi Solar
Ціна: 3100 грн
ID: https://www.olx.ua/list/user/kBXTQ/

Продавець представився як:
Ігор
(ФОП Гончаренко І.О.)
Банк
АТ «БАНК АЛЬЯНС»
Отримувач
ФОП Гончаренко І.О.
IBAN
UA213001190000260061263908001
Валюта рахунку
UAH
РНОКПП отримувача
(информация скрыта)
Призначення платежу
Оплата за товарНатисніть, щоби розкрити...
Його номер телефону: +380635654711

Суть схеми:
– відмовляється від OLX-доставки
– наполягає на оплаті на рахунок ФОП/ТОВ
– обіцяє відправку після оплати

Я замовив 2 панелі, узгодили суму 6300 грн.
Мені дали реквізити (АТ «БАНК АЛЬЯНС», ФОП Гончаренко І.О.).

Після оплати:
спочатку підтвердили, що кошти надійшли
потім почали заперечувати отримання
товар не відправили
зникли, видалили чат і заблокували у Viber
видалив всі оголошення з олх
Будьте обережні!

p.s Обрав олх бо не знайшов де купити більше LR5-54HTH-435M
(якщо потрібно,надам квитанції та скріни)

Отак читаєш новини і думаєш, чи є там дно взагалі.

Нє, немає, чи не щодня знизу стукають.

Як ми вимикали російську мову з сайту і які були наслідки | DOU

VK Darkпозавчора

За півроку чи рік можна повністю перейти на українську, або хоча б зробити її повноцінною другою мовою, до нас в Україну приїздять іноземці з різних країн щоб допомагати і вони вчать українську без проблем, у вас було ціле життя на це, не те що рік, ви ігнорували українську мову в Україні, а тепер жалієтесь. Ви українець і ваша рідна мова українська, так само як у поляка рідна мова польська — інакше він не поляк, так само як у німця рідна мова німецька — інакше він не німець — так це працює у всьому світі — це називається ідентичність. Тож якщо для вас рідна мова «російська» — значить ви росіянин за ідентичністю, а росіяни прийшли нас вбивати саме за нашу українську ідентичність. Подумайте над цим, перш ніж називати російську «рідною», вона не рідна нікому з нас, вона нав’язана силою, геноцидами, етноцидами і лінгвіцидами. Рідна мова — це мова твого народу, а не мова загарбників, яку примушували вчити, щоб всіх перетворити на «росіян».

Малоосвічена публіка іноді запитує «А де ж українське мистецтво, скажімо, 20-х років?»
Ось воно.
Практично всі розстріляні , були репресовані або до кінця днів були позбавлені можливості вільно творити.
Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко

Yana Riвчора

Коли усі аргументи закінчуються, лишається тільки «ти нацик». Ненацик — це пасивно-агресивний стиль, щось новеньке. Мова — частина ідентичності, це аксіома, не посперечаєшся. А німецька, до речі, складніша за українську (для нас принаймні), на вивчення якої в ображеного коментатора вище було все життя. І не треба ділити позицію щодо мови на Схід і Захід. Це дуже грубе узагальнення. Я народилася на Донбасі, літні канікули весь час проводила там, моя двоюрідна сестра не лише народилася, а виросла — садочки, школи і т.п. Зараз ми обидві спілкуємося українською. До речі, як хтось говорить удома, мені все одно. Але десь у магазині чи автобусі — ні. Чому я маю пам’ятати і розуміти російську?

Кожен українець повинен це знати і пам’ятати.
Кожен, хто досі вважає «какая разніца» чи «язик нє імєєт значєнія», має усвідомити — хто він. І з ким він.

3 листопада 1937 року, в урочищі Сандармох, хробачі кати фізично знищили цвіт і еліту української інтелігенції.
Письменники, поети, сценаристи, художники, скульптори, вчені, режисери, історики.
«Розстріляне Відродження» — це нагадування, що для них завжди мала значення мова.

Спадщину нашої культури знищували лише за те, що ці люди були українцями.
Що творили українською.
Що не кланялись імперії.

Лесь Курбас — засновник театру «Березіль».
Микола Зеров — поет і перекладач.
Микола Куліш — автор «Мини Мазайла».
Валер’ян Підмогильний — письменник, автор «Міста».
Павло Филипович, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Антін Крушельницький із синами, Григорій Епік, Олександр Ковінька, Олекса Слісаренко — і сотні інших.

Кожного разу, коли ти чуєш російську мову в українських містах —
пам’ятай: ти чуєш постріли нквдешних трійок.
Ти чуєш гуркіт ешелонів, що завозили московитську наволоч у наші порожні домівки.
Ту, що через 80 років скаже: «эта ісконно расійская зємля», «ета мой радной ізик».

Українець — це вибір.
Як між добром і злом.
І час зробити цей вибір — свідомо й відповідально.

Українська — це не просто мова, це наша лінія оборони.
Без неї нас знову “прийдуть спасати”, як уже було не раз.
Русскоязычные бойцы ЗСУ — герої, але не треба за ними ховатися, щоб виправдати свою зросійщеність.
На війні мова теж важлива — вона визначає «свій чи чужий».
Русский контент, локализации, игры — це продовження впливу імперії.
Подивіться на Білорусь — там мову майже втратили, і разом з нею незалежність.
Українська — це безпека.
Поки є мова — є народ. 

Не лично путин, патрушев и медведев пускали по нам дроны и ракеты, – пишет Валетов. – Не они лично стояли у станков, чтобы все это произвести. Не они рассчитывали траектории и прописывали полетные задания.
Нас убивают не эти подонки. Нас убивает многонациональный российский народ. За зарплату. За деньги по контракту. За возможность продвинуться по службе.
Некоторые из них никогда и на тысячу километров не подъезжали к Украине. У других были тут тетушки, дядюшки и бабушки с дедушками. О их летом отправляли «на фрукту» и поесть вареников с вишнею. И половить карасиков в Орели или Псёле.
У некоторых родители здесь учились, а кое-кто привез с Украины мужа или жену. Но вареники с вишнями и тетя под Миргородом никому из них не мешают. Просто запомните сказанное.
Винить в происходящем надо не только руководство, но и тех кто своими руками, молчанием, налогами поддерживает эту войну. Они не невинные исполнители, жертвы режима. Они его опора, его сила, его умения.
Обычные программисты вкладывающие в тупую ракету координаты цели и маршрут, обычный рабочий, собирающий шахед, который прилетит в очередной дом на массиве Победа. Они все – война.
И когда война приостановится или закончится, они будут рассказывать, что не знали, не хотели, не ожидали, не думали. Что они просто выполняли приказ. Что у них тетя в Миргороде. Что у них дядя в Жмеринке. Что у них в Киеве могила деда…
Им не надо ничего прощать, им нельзя сочувствовать. Они не жертвы режима, они и есть режим.

Перемовини перемовини Це все розмови ні про що. Хуйло хоче Українуі йому насрать на всі перемовини Дугін же сказав на днях,що " якщо не зараз то через 2 роки україна все одно буде наша" То невже не зрозуміло що головний ідеолог "руцкого міра" це говорить не просто так. Думайте мізками а не дупою. Про який "мир2 ви щебечите. Якщо гідру не знищити то вона знищить нас. Іншого виходу не має. а влада повинна прислухатися до українців особливо до тих хто зараз на нолі а то буде ХАЛЕПА.

Якщо підемо на капітуляцію, то від України не залишиться навіть 4-х областей.
Тому у нас немає вибору крім як оборонятися. Поки ми обороняємось - ми живі, капітулюємо - будемо знищені.

Якщо російськомовним мешканцям України не подобається ні українська мова, ні українська історія, ні українські герої, ні назви наших міст і вулиць, то це, вочевидь, від того, що вони живуть не своїй країні.

Если русскоязычным жителям Украины не нравится ни украинский язык, ни украинская история, ни украинские герои, ни названия наших городов и улиц, то это, очевидно, потому, что они живут не в своей стране.

Українська — це не просто мова, це наша лінія оборони.
Без неї нас знову “прийдуть спасати”, як уже було не раз.
Русскоязычные бойцы ЗСУ — герої, але не треба за ними ховатися, щоб виправдати свою зросійщеність.
На війні мова теж важлива — вона визначає «свій чи чужий».
Русский контент, локализации, игры — це продовження впливу імперії.
Подивіться на Білорусь — там мову майже втратили, і разом з нею незалежність.
Українська — це безпека.
Поки є мова — є народ. 

Без України новітня імперська Росія неможлива
Олег Романчук

11 серпня 2013, 11:30
(Рубрика «Точка зору»)

Сім років тому, у червні 2006-го, Олександр Архангельський, російський письменник, літературознавець, тележурналіст у газеті «Известия» зробив прецікаві висновки:
«Нинішня політична, але, на жаль, також і культурна Росія не має путівних ідей; ідеали підмінені інтересами, і багато хто має ілюзію, що гроші, преференції, пільги, приправлені посиланнями на історію — давню й недавню — самі по собі здатні вирішувати геополітичні проблеми. Ні, не здатні. Хоча без них і не обійтися. Що ж до цінностей, які приваблюють уми, — де вони? Чим збираємося заманювати до свого кола сусідів? Красивими словами про енергетичну наддержаву? Або ділом поліцейського бардаку, який прийшов на зміну поліцейській державі, коли люди в погонах керують майже всім, а система тріщить по швах? Мрією про напівперекриті канали інформації? Розмовами про те, що неурядові організації — головні вороги Вітчизни? Зразковим прикладом розбещення нового покоління журналістів? Шемякінським судом? Так сусіди все це вже проходили».

Того ж року Сергій Марков, один з ідеологів «Єдиної Росії», знаний своїми антиукраїнськими настроями, на сторінках журналу «Стратегия России» був змушений визнати, що «Росія, щоб стати лідером на пострадянському просторі, повинна запропонувати привабливий проект розвитку. Громадяни країн СНД повинні бачити, що в співпраці з Росією вони можуть досягти своїх цілей. Не можна пропонувати економічним елітам цих країн просто “лягти” під російських олігархів. Чим приваблює Євросоюз? Якісним проектом розвитку. От і ми повинні оформити такий проект».

Чи змогла за сім років Москва запропонувати Україні якісний проект розвитку? Помовчимо. Єдиний проект, який може запропонувати Росія, — це проект імперський. Російська традиція і ментальність неспроможні запропонувати нічого кращого для формування глобальної світоглядної ідеї. Навіть у сучасної російської еліти інтелекту вистачило хіба що на так званий «русский мир». Утім, ця концепція більше нагадує бісівську авантюру (політичну, ясна річ), ніж щире вболівання за духовне єднання православних усього світу.

У свідомості багатьох росіян, на жаль, глибоко закорінена імперськість. Відомий історик Анатолій Тарас навів цікаве спостереження. На одній з московських книжкових ярмарок представник російського видавництва повчав присутніх:
«Вот эти эстонцы, латыши и прочие лабусы рот свой пораскрывали, еще и белорусы им стали подпевать. А хохлы вообще оборзели. Да это же все наши колонии! Они должны нам руки целовать за все, что мы им сделали. Мы их еще поставим на место! И с ними будет так же, как с Грузией».

Нічого дивного в таких висловлюваннях немає. Бо суть московської політики традиційна — імперіалізм. Тож вона не може не позначитися на світосприйнятті російських громадян. Ідеологічно-імперська риторика давно стала нормою в російському політичному дискурсі.

Про причини невдач постсовєтських реформ, любить, наприклад, висловлюватися американський економіст Джеффрі Сакс, який, як радник, брав участь у розробці концепції економічних реформ:
«Ми показали хворого на операційний стіл, розрізали груди клітки, але виявилося, що в того інша, невідома нам анатомія. Іншими словами, без врахування національно-політичних, соціальних і культурних особливостей суспільства приречені на невдачу навіть найкращі рецепти».

Чи й справді так? Після закінчення Другої світової війни багато країн Західної Європи та Японія лежали в руїнах. Однак сьогодні ці регіони належать до найбільш багатих і розвинених у світі. План Маршалла і фінансова підтримка США сприяли швидкому економічному відродженню. Водночас серед допомоги й налагодження виробництва фермери могли управляти не лише дрібними господарствами, а й модернізувати промисловість.

Безперечно, географічне розташування має значення. Клімат, сировинна база, сільськогосподарські угіддя, залежність від моря — усе це важливі чинники. Історія також має значення. У країнах із тривалими традиціями політичної незалежності, демократичних інститутів, сильного громадянського суспільства люди більш схильні до активної участі в політичному процесі.

Американська дослідниця Дейдра Дженнінгс слушно відзначає, що культурні цінності можуть прискорити прогрес людства і заважати йому, що сприятливий клімат, багаті природні ресурси, раціональна політика — далеко не достатні умови для процвітання нації.

«Очистити духовність, мораль і інтелект, московське образоване общество — это сборище разрушителей, космополитичных людей, духовных бродяг, умственных монгольских, моральных развратников, бесстыдных лицемеров, проституток частных и партийных».

К тому ж, виникає, особливо часто і практично у пострадянських місцях, сприйняття імперської величі, міфів, вождів, ідеологій, історичних подій, фантомів, що породжують ілюзію особливої ролі Москви.

Що може запропонувати іншим Росія сьогодні, окрім України? Багатство ресурсів і території не роблять її автоматично привабливою. Відсутність модернізації, корупція, слабкі інституції — все це стримує розвиток.

На думку вченого, не треба нав’язувати людям інших цінностей чи способу життя. «Не треба вказувати з мідних вежливих голосів про суть етнічних процесів і будувати ідеологію по чужих рецептах. Не треба примушувати всіх жити разом. Краще жити поряд, але в мирі».

Так отож. Не треба українців переконувати, що у нас спільні корені, культура та релігія. Така схильність особливо відчувається в дні, коли наші країни відзначають свято — 1025-річчя Хрещення Святої Русі. Наші правителі і духовні лідери намагаються нав’язати ідею «єдиної цивілізації».

Насправді ж конкурентні переваги українська економіка може отримати тільки об’єднавшись із російською — так часто повторюють російські політики.

Та все ж Україна не вступає до так званого Митного союзу — це останній день Помпеї. Чи то пак Москви. Відмова від самостійного курсу означатиме втрату державності.

Річ у тім, що без України новітня імперська Росія неможлива. Саме тому Москва навперейми робить усілякі політичні та економічні кроки, щоб повернути Україну в орбіту свого впливу.

Саме тому з наближенням Вільнюського саміту Кремль ще з більшою наполегливістю різноманітними методами намагається нав’язати українцям відчуття слабкості культури й історії. Бо навіщо українцям незалежність, коли можна повернутися до «спільної історії», «єдиного культурного простору» та «русского мира».

Олег Романчук — публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум».

... Читати далі »