Загинув один з кращих українських операторів FPV, воїн підрозділу Гострі Картузи Антон Спіцин.

Про це повідомив його брат.

«Сьогодні для мене найчорніший і найтяжчий день у житті. Сьогодні мене покинув мій рідний брат.
Найближча та найрідніша для мене людина. Важко писати та згадувати життя Антона, проте він жив героєм і помер героєм...
У бою отримав поранення, несумісні з життям, і назавжди пішов на небеса...
Спи спокійно, брате».



Ми багато допомагали Антону та його підрозділу. Він відправив до пекла, напевно, сотні російських загарбників. Це велика втрата для України.

Гострі Картузи можуть і далі розраховувати на нашу повну підтримку.

Помстиш смерть великих Лицарів!
 

1000004631.jpg



Переглядів: 8 | Додав: skole-podobovo | Дата: 03.02.2025 | Коментарі (0)


 

44 (1).png

 

Автор: Наталка Дрозд

Матеріал друкованого видання український тиждень № 36 ( 512 ) від 7 вересня 2017 року

Той самий 2014-й. Поїздка з харківськими волонтерами під Слов’янськ. Оля Рубцова — гарна вишукана жінка, підприємець. Навіть уявити важко, що вона може їздити на саму передову до наших хлопців. Оля дуже любить свій Харків і спілкується українською. «Не називайте нас юґо-восток. Ми Слобідська Україна!».

Чернігів. Тренінг посттравматичного росту для родин загиблих. Говоримо на тему «Мир – Війна». Якими були до того, що змінилося, якими стали зараз. Хтось із присутніх дивується: «То виходить, що війна нас змінила… на краще? Хтось був байдужим, не вилазив із власної мушлі. А тепер гляньте на таблицю — став громадянином, активним, патріотом, навчився чогось нового, змінив коло друзів, відбулася переоцінка цінностей…» Мама загиблого Дениса Чередніченка Марина Михайлівна каже: «А я поняла важность мовного вопроса… Если бы я понимала это раньше, то мой сын был бы жив…»

Мій запис у Facebook, 2014 рік

Українською я почала говорити після 20. Свідомо. І постійно мені було нелегко. Спочатку не розуміли знайомі, навіть друзі. Усі думали, що я схиблена. Саме тоді я зустріла прототітушку: уперше (і, сподіваюся, востаннє) в житті чоловік підняв на мене руку. Просто на вулиці, серед білого дня п’яне, вибачте, чмо сказилося не так від того, що я відмовилася з ним прогулятися, як від того, що зробила це українською… Це було в Нікополі, наприкінці 1990‑х… Мені довелося боротися зі своїми комплексами, незнанням рідної мови, із чудернацькою вимовою. У голові невпинно йшов синхронний переклад із російської на українську й навпаки під час спілкування з моїми російськомовними друзями… І весь час ця фраза, яку я просто органічно ненавиджу: «ґлавноє, чтоби чєловєк бил хароший!». Та не головне!
 

Дорогі мої, рідні мої російськомовні друзі! Ви не говорите українською, бо вам «нравится этот красивый мелодичный язык» і ви «не хотите его коверкать». Але водночас ви записуєтеся на англомовні курси

Тобто, звичайно, людина повинна бути хорошою. Але вона не просто так собі особина, що тиняється планетою. Людина — це дитина якихось батьків, якоїсь країни… Вона носій певного генетичного коду, культури, мови. Дорогі мої, рідні мої російськомовні друзі! Ви не говорите українською, бо вам «нравится этот красивый мелодичный язык» і ви «не хотите его коверкать». Але водночас ви записуєтеся на англомовні курси. Є такий відомий вислів: скільки мов ти знаєш, стільки разів ти й людина… А якщо не знаєш рідної мови — ти хто? А якщо не маєш поваги до мови автохтонів землі, благами якої користуєшся, — хто ти? Мова не може розвиватися тільки в податкових деклараціях і законах, що приймає ВР. Мова виживе, якщо буде скрізь: у науці, техніці, вишах і дитячих садочках, на семінарах і на побаченнях. Мова житиме, якщо буде літературною, сленговою, діалектною. Якщо вона буде емоційною, потрібною, бажаною. Люди вмирали за наше право бути вільними, за наше право мати своє СЛОВО! Не бійтеся української мови, ви ж не боїтеся бути патріотами, українцями (хай хто ви за національністю). Полюбіть її — унікальну, неповторну, співучу, душевну, багату, влучну, змістовну. Я змогла…

Микола, ветеран, Одеса

Чому українською? Ну тому що всім відома теза «русского мира»: «Там, де російськомовні, має бути «рашн-мир». Боротьба та війна з Росією триватиме постійно, якщо не вирішити мовного питання. До речі, ще раз побачу лайк від тебе російськомовному сайту, групі з товаром, ображатимуся) Ми тут, значить, усі боремося за українізацію інтернету, а ти таке собі дозволяєш…

Yana Mikhnich (із записів у Facebook)

Чи переходити на українську, кожен вирішує для себе. Мені відомо одне: вивчити й удосконалити мову можна швидко та краще, якщо перебувати в мовному середовищі. А його створюємо ми самі. Коли кажуть, що не говорять українською, бо соромляться, що погано виходить, це суперечить логіці. Само собою краще не стане. А соромно жити в країні й не знати мови. Кожного дня ми щось робимо чи не робимо. А як жити з наслідками, вирішувати нам самим. Мова не є порятунком або вирішенням усіх проблем. Є багато поганих людей, які спілкуються українською, є багато хороших, які говорять російською.

Я знаю, що урок вивчено, і мої діти (коли вони будуть) спілкуватимуться українською. Не буде більше однаково, якою мовою розмовляти. Байдужість надто дорого коштує. А ще я хочу, щоб якомога більше нас відділяло від морокостану. Культура — це те, що вирізняє. І мова зокрема. Я знаю, що моя українська жахлива. Але сама собою вона кращою не стане. Українською говорю кілька місяців. Головне не «перемикатися» на російську, якщо нею з тобою розмовляють.

Позавчора викликала таксі на вокзал. Не люблю розмовляти в машині. Але таксист сказав, що в мене гарна українська, тож я підтримала бесіду. Розмова далі. Він: «Так а куди ви додому їдете?». Я: «Тобто?». Він: «Ну з якого ви міста?». Я: «Із Харкова». Усе ж таки інколи приємно руйнувати чиїсь стереотипи. А хлопець, здається, із Луганської області. Розповідав, як його в дитинстві перевчали з української на російську, бо ж усі російською розмовляли, щоб не виділявся, і школа російська була.

Автор: Наталка Дрозд

Матеріал друкованого видання український тиждень № 36 ( 512 ) від 7 вересня 2017 року

Джерело: Український тиждень
 

GYXMb-HQWs-AAB3-U3-1.jpg

 

 

Переглядів: 31 | Додав: skole-podobovo | Дата: 30.12.2024 | Коментарі (0)

Долучився до війська в 2014-му: загинув учасник Майдану та військовий медик Антон Шевчук

У 2018-му році Антону Шевчуку присвоїли військове звання "капітан медичної служби"

 

Denis Kurta/Facebook

 

Загинув військовий медик із позивним "Растішка" Антон Шевчук. Чоловік був активним учасником Революції Гідності і долучився до служби у війську в 2014 році.

Трагічну звістку повідомила українська поетка та військовослужбовиця Оксана Рубаняк.

"Добрий, щирий, простий і відкритий. Веселий і життєрадісний. Растішка…

Дякую, що був у моєму житті. За спільну службу за товариство. Дякую за тебе. Ти один з небагатьох, кого мені не вистачатиме", – написала бійчиня.

Свої співчуття висловила лікарка та доцентка Івано-Франківського національного медичного університету Аліна Андріїв.

"На початку повномасштабного вторгнення Антон передзвонив і сказав, що все буде добре, якщо ми не віримо в єдиноріжків, то не означає, що вони в нас не вірять, а в нього є наклейка єдиноріжки.

Мені дуже дуже сумно… Антон Растішка, ти був справжнім другом, ти був справжнім", – написала медикиня.

Лікарка Оксана Горальчук-Сокаль у своїх спогадах описала про Антона Шевчука як "людину з найбільшим серцем у світі".

В оперативному командуванні "Північ" розповідали, що на у 2013 році ще молодий лікар Антон Шевчук був активним учасником Революції Гідності. Чоловік приєднався до студентських акцій ще наприкінці листопада.

Протягом тривалого часу – до квітня 2014 року – Антон поєднував участь у протестах та обов’язки лікаря у Львівській обласній лікарні.

"Бажання приєднатися до протестних акцій посилювалося ще й тим, що старші колеги не відпустили мене в столицю під час Помаранчевої революції, бо вважали занадто молодим", – згадував лікар.

Антон Шевчук був переконаним, що має "потужні бунтарські гени", оскільки був нащадком українців, яких катували в таборах Сибіру, воїнів легіону Українських січових стрільців та Української повстанської армії.

Свій позивний чоловік отримав під час революції завдяки своїй кремезній статурі.

30 листопада чоловік став співорганізатором Першої сотні Майдану, яка згодом стала 42-ю сотнею "Львівська брама".

"Растішка" намагався долучитися до війська після початку вторгнення Росії, але не втрапив у першу хвилю мобілізації. Лише у травні 2014-го чоловік став до лав 25-го батальйону територіальної оборони "Київська Русь".

Загинув учасник Революції Гідності та військовий лікар Антон Шевчук

Переглядів: 45 | Додав: skole-podobovo | Дата: 29.10.2024 | Коментарі (0)

З'явилося відео, де рашисти знущаються з українського полоненого

Мразота, горіть у пеклі живцем вічно..

https://www.kharkovforum.com/data/vi...bb9607da47.mp4

ЗЫ:вот и приходится брать и содержать в плену этих тварей, чтоб хоть шансы были забирать от них наших героев, кого не успели замучить...

Переглядів: 46 | Додав: skole-podobovo | Дата: 11.10.2024 | Коментарі (0)

Малоосвічена публіка іноді запитує "А де ж українське мистецтво, скажімо, 20-х років?"
Ось воно.
Практично всі розстріляні , були репресовані або до кінця днів були позбавлені можливості вільно творити.
Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко

Малообразованная публика иногда спрашивает " А где же украинское искусство, скажем, 20-х годов?" Вот оно. Практически все расстреляны , были репрессированы или до конца дней были лишены возможности свободно творить. Встреча харьковских и киевских художников. Киев, 1923.слева направо, первый ряд: Максим Рыльский, Юрий Меженко, Николай Хвылевой, Майк Иогансен, Григорий Михайлов, Михаил Вериковский. Второй ряд: Наталья Романович, Михаил Могилянский, Василий Эллан-голубой, Сергей Пилипенко, Павел Тычина, Павел Филиппович. В третьем ряду стоят: Дмитрий Загул, Николай Зеров, Михаил Драй-Хмара, Григорий Косынка, Владимир Соссюра, Тодось Осьмачка, Владимир Коряк, Михаил Ивченко

Мама, нет сахара больше в доме!
Ну почему мы должны страдать?

... Інна із Харкова зараз в комі.
Її синочку - навіки п'ять.

... Мама, здесь - жуткая мясорубка.
- бей их, Кирюша, и не жалей.
Золотом больше наполни куртку
И телевизор вези скорей!

... Доню, прокинься... Ти - в себе вдома.
Найголовніше, що ти - жива...
Тяжко кривавий гримить Гостомель.
(гірко про кривди шумить трава).

... Сыначка, где ты?
Задал им жару?
Тут тётя Люся желает знать
Можешь достать
Ноутбуков пару?
доченькам люсиным
Поступать...

...Так я лишився один на світі.
Жінку і доню в дворі ховав...
Їх розірвало, а я був свідок.
Болю такого іще не знав.

... Папа, решай их.. Чего так долго?
Мне вот заблочили инстаграм,
я же - известнейший бьюти-блоггер.
Хочется бургер и баблгам.

... В мене віднині немає дому.
Я ж працювала усе життя
І відкладала, крізь вічну втому.
Знову сирена. Всі - в укриття!

... Цены - ужасны! Мне надоело!
Я - вне политики и за мир.
что против путина мне поделать?
Бросят в тюрьму же...
О, козий сыр!
Надо к нему ведь вино сухое.
Нужен сериальчик...
Устала я,
Очень задетая за живое.
Добрая слишком - душа моя.

... Мамо, де тато?
- Вернеться скоро.
(Голос тремтить від гарячих сліз)
- Ти попроси, як орду поборе,
Щоб поцілунків мені привіз.

... Плаче Вкраїна й горить завзяттям
Свічі палають в морях імли.
нам мockaлi-упирі - не браття
І не були ними! Не були!
Воля горить у крові гарячій!
Слава Героям! psшucmaм - cмeomь!
Кари yбuвцям! Ми не пробачим!
А розіб'ємо opдy ущерть!

Автор: Діана Гальченко.

Переглядів: 44 | Додав: skole-podobovo | Дата: 28.09.2024 | Коментарі (0)

«Вони прийдуть до тебе, вступлять до твоєї хати, обіцятимуть тобі різні вольності, і одного тобі не дадуть — право самостійно володіти твоєю землею, великою Україною. А пізнаєш ти їх лише по тому, що вони будуть говорити до тебе не твоєю, а московською мовою». ( Юрій Липа)
 

 

 

Переглядів: 53 | Додав: skole-podobovo | Дата: 25.08.2024 | Коментарі (0)

Якщо дійде до того, що це доведеться зачитати, то знайте: більшого щастя немає для воїна ніж померти в бою.

Всі ми трохи воїни, хтось на полі бою, хтось бориться з корупцією, а хтось відновлює справедливість в судах, наші люди воюють з невиліковними хворобами, а вчені з гравітацією
Така ми войовнича нація.

І дуже палка до свободи.

Українці - вільні люди, цього в нас не забрати. Вільні в думках, поглядах і діях.

І немає в нас межі. Нівчому немає.
В технологіях чи відкриттях.
Все що захочимо - все зробимо.

Мені пощастило народитися в найкращий країні світу Україні, і це країна, за яку честь померти.

А ще краще за неї жити.
Жити так щоб за багатьох з нас, по декілька життів.
Виховувати маленьких українців в любові до світу та в міці і незламності.
Показати їм всю красу Карадагу, сьольві шахти Донбасу, терекони, заповідні коси, лимани, найбільші печери і червону руту.

Кожен з нас несе всередині світло, не бійтеся його запалити.

Ми ще побачимось, все буде Україна!
 

Переглядів: 62 | Додав: skole-podobovo | Дата: 16.08.2024 | Коментарі (0)

Чому тільки в Україні, націоналісти це образа та гидке слово? Чому в інших державах, ті хто знає своїх пращюрів, пишається своєю історією, говорить на державній мові, поважає свій прапор та герб - то звичайні люди... не націоналісти, не патріоти... а просто громадяни своєї держави. а у нас... у нас то нацикі, патрікі і прочі.... стидобіще. Kharkovforum.com IceBerg_

В Україні державний-український. у побуті говори хоч китайською-ніхто нічого нікому не забороняє і не забороняв. Інші країни, де офіційні 2-3 мови нам не підходять. У них немає такого сусіда як Московія. Для цих країн не стояло питання виживання країни. Без української мови нас знову прийдуть рятувати, і поглинуть у майбутньому. Двічі була русифікація української та білоруської мов. Це США вагонами депортували українців? Це США розмивали українців у Східній та центральній частині? У Білорусі справи ще гірше з мовою-в місті його мало хто знає. Росія знищує мову і культуру своїх сусідів. Білоруська мова вже на межі зникнення. Загинається ідентичність країни. Робиться так щоб був популярний московитий. (а це окупація) В Україні державний-український. у побуті говори хоч китайською-ніхто нічого нікому не забороняє і не забороняв. Ось піди в Польщі скажи комусь-навіщо нам Польський, давай гаварить па вузькі. Отримаєш в голову і дискусія закінчиться, тому що вони свою незалежність вже відстояли. За правління януковича, приїхавши до Києва і говорив українською то з мене сміялися і говорили з якого села я приїхав. (у нас модно по вузькі) Зараз же такого немає. Багато пісень українських з'явилося. (потрібно захищати і популяризувати своє)  Мова це зброя

Поки існує мова-існує народ.

Переглядів: 69 | Додав: Софія-Гембара | Дата: 20.07.2024 | Коментарі (0)

У нашому дитинстві ми пасли корови, косили траву, робили сіно, січку різали, робили компоти, квасили капусту, сушили лісниці, ходили за грибами, малина, ожина,чорниці (афини). Варили кукурудзу. Робили повидло,закручували компоти, пили натуральне молоко від корови, сир, сметана, налисники, пироги, бринза. Грузили гній на поле та город, заготовляли, рубали та складали дрова. Орали городи, кликали фірманку, потім гостина після оранки, косили отаву, садили дерева, пасли чергу за корову, слухали радіо та читали журнал, ремонтували ровери, їздили на річку купатися, клепали коси, нюти у відра та баняки. А ще мій дід вмів плести кошики, робив мітли, опавки. Завжди заготовляли різні трави на чаї. Квасили капусту на зиму. Натуральний мед, вулики, домашній смалець, черешні, паперівка, суниця. Бавилися з собаками, тримали господарку здебільшого. Були відносини між людьми менш матеріальними. Було більше натуральності
Переглядів: 68 | Додав: Софія-Гембара | Дата: 18.07.2024 | Коментарі (0)

1 2 3 4 5 6 »