Це те та правда ,яка так незручна ,яку хочуть приховати.

Людмила Гороховська
«рузькій мір»
Кати
Гвалтівники
Вбивці
Садисти
Терористи
І мені здається,що насправді в тисячу разів все відбувається страшніше ніж написано……

/Ірпінь/
Сім'я: чоловік, жінка,три доньки 5,8,17 років. Орки
поселилися в їх домі. Чоловіка розстріляли одразу в той же день. Ґвалтували жінку, а потім на очах жінки вони ґвалтували дітей. Дівчата 5 i 8 років померли від зґвалтувань і травм. Жінка і донька 17 років- вижили, але в лікарні у важкому стані. Як їм жити далі?
/Гостомель/
Сім'я: жінка і син 16 років. Сина застрелили. Жінку
ґвалтували і били понад три тижні. Вона померла від
травм. Сім'ї немає.
/Ірпінь/
Жінка, чоловік, дочка 11 років і собака.
Чоловіка застрелили, собаку різали на протязі 4-x
годин, на очах у дитини і жінки. Жінку більше тижня
ґвалтували на очах у дитини. Дитину не чіпали. Як
жити далі?
/Буча/
Молода сім'я- чоловік і жінка. Знайшли мертвими. У чоловіка вирізані статеві органи. У жінки порвані
статеві органи і травми голови. Все, немає молодої
сім'ї.

Гвалтували дівчат і хлопчиків від народжених до старості.
/Буча/
Шистирічного хлопця гвалтували на очах матері, він посивів, а потім маму.

Маму і дочки 15 років і 18 років.
Гвалтували так, що померли, мати і 15 річна донька. У кімнаті мучили 18 річну, ще чотири дні посеред трупів, матері і сестри, випустили і наказали розказати, що вони робили. Полем доповзла до своїх.

До польщі привезли 15 дівчаток до 10 років, одна вагітна, у всіх порвані піхви...

Гвалтували дівчинку двох річну, а потім розпороли живіт.

-Кажете, то все путін? Ні. Це всі руzкіє психічно
хворі. Саме вони були в цих містах. Саме прості
росєяні ґвалтували жінок, дітей і по-звірячому
вбивали. Я бажаю, щоб вони пережили в своїх сім'ях подібне...
Ніколи не забудемо і не пробачимо!
Ґвалтують жінок, дітей, бабусь і отримують задоволення?!
Тут йдеться зовсім не про секс.. Вони отримують насолоду від знущань,які не те що уявити тяжко, а й написати про те. Вони робили те з нашими бабцями, вони роблять те знову, а їхні жінки чуючи, що він зґвалтував - хіхікають.😓
Нація від дитини до дорослого згнила. В людській подобі- дияволи!
Розривати промежину 5-річній дитині і знімати те на відео; різати груди вагітній жінці; скляною пляшкою розривати все там і дивитися, як до неї тулиться дитина, до мертвої закривавленої мами дитя… І це така мала частина біди, що переживають наші жінки. Трагедія душі, нестерпна біль тіла, смерть в муках…
Наше тіло зжимається від погляду на фото, але ми не маємо права мовчати про це. В соц. мережах, в переписках з друзями, знайомими закордоном, де лише можемо -маємо кричати про цю біль! Кожен в світі має про це знати!!!

Галина Шикітка

фото :ексгумація тіл на деокупованих територіях Київщини,квітень 2022 р.

Questa è la verità così scomoda che vogliono nascondere.

Lyudmila Gorokhovska
"Russian Mir"
Boia
stupratori
Assassini
Sadici
terroristi
E mi sembra che nella realtà tutto accada mille volte più terribile di quanto scritto...

/Irpino/
Famiglia: marito, moglie, tre figlie di 5, 8 e 17 anni. Orchi
si stabilirono nella loro casa. L'uomo venne ucciso a colpi d'arma da fuoco lo stesso giorno. Hanno violentato una donna e poi, davanti a lei, hanno violentato i bambini. Bambine di 5 e 8 anni sono morte a causa di stupri e ferite. La donna e la figlia diciassettenne sono sopravvissute, ma sono ricoverate in ospedale in gravi condizioni. Come possono continuare a vivere?
/Gostomel/
Famiglia: moglie e figlio sedicenne. Il figlio è stato colpito. Una donna
violentata e picchiata per oltre tre settimane. È morta per
lesioni. Non c'è famiglia.
/Irpino/
Una donna, un uomo, una figlia di 11 anni e un cane.
Uomo colpito da arma da fuoco, cane massacrato in 4x
ore, davanti al bambino e alla donna. Una donna da più di una settimana
violentata davanti al bambino. Il bambino non è stato toccato. COME
per vivere?
/Bucha/
Giovane famiglia: uomo e donna. Trovato morto. I genitali dell'uomo sono stati asportati. La donna ha strappato
genitali e lesioni alla testa. Ecco, non c'è nessuna sposa.
famiglia.

Hanno violentato bambine e bambini dalla nascita fino alla vecchiaia.
/Bucha/
Un bambino di sei anni è stato violentato davanti alla madre, è diventato grigio e poi lo è diventato anche sua madre.

Madre e figlie hanno 15 e 18 anni.
Una madre e la figlia quindicenne sono state violentate fino alla morte. Torturarono una ragazza di 18 anni in una stanza, la trattennero per altri quattro giorni tra i cadaveri della madre e della sorella, la liberarono e le ordinarono di raccontare loro cosa avevano fatto. Attraversò il campo strisciando per raggiungere la sua famiglia.

Quindici bambine sotto i 10 anni sono state portate in Polonia, una delle quali era incinta, tutte con la vagina lacerata...

Hanno violentato una bambina di due anni e poi le hanno aperto l'addome.

-Dici che è tutta colpa di Putin? No. Sono tutti malati mentali.
malato. Erano loro che si trovavano in queste città. Il più semplice
I russi hanno violentato donne e bambini in modo brutale
ucciso. Vorrei che potessero sperimentare qualcosa di simile nelle loro famiglie...
Non dimenticheremo mai e non perdoneremo mai!
Stuprano donne, bambini e nonne e ne traggono piacere?!
Qui non si tratta affatto di sesso. Provano piacere dall'abuso, cosa che non solo è difficile da immaginare, ma anche da descrivere. L'hanno fatto alle nostre nonne, lo stanno facendo di nuovo e le loro mogli ridacchiano quando sentono che le ha violentate.😓
La nazione è degenerata da bambina ad adulta. In forma umana: diavoli!
Aprire il cavallo di un bambino di 5 anni e filmare l'accaduto su video; tagliare il seno di una donna incinta; rompere tutto con una bottiglia di vetro e guardare il bambino aggrapparsi a lei, alla madre morta e insanguinata del bambino... E questa è solo una piccola parte dei problemi che le nostre donne stanno vivendo. La tragedia dell'anima, il dolore insopportabile del corpo, la morte in agonia...
Il nostro corpo si contrae quando guardiamo la foto, ma non abbiamo il diritto di rimanere in silenzio. Nel sociale. nelle reti, nella corrispondenza con gli amici, i conoscenti all'estero, ovunque possiamo - dobbiamo gridare questo dolore! Tutti nel mondo dovrebbero saperlo!!!

Halyna Shikitka

foto: riesumazione dei corpi nei territori disoccupati della regione di Kiev, aprile 2022.
Юлия Гуринова

На перелазі там сидить Параска,
Її запаска так манить мене,
Як в лісі ватра горить в неї ласка,
А я до неї підморгую все

А у Параски синяя запаска,
До неї липну, як до квітки жміль
Я її зивав, як ішла із лазка,
Стала червуна, як мак серед піль

Через тебе, Парасуню,
Я ходжу блудом, дома не ночую
А у Параски синяя запаска,
А ця запаска, як на рані сіль

А у Параски синяя запаска,
До неї липну, як до квітки жміль
Я її зивав, як ішла із лазка,
Стала червуна, як мак серед піль

Колонія, яка народила націю: парадокс Галичини за часів Австро-Угорщини.

Уявіть край, де нема доріг.

Де селяни — майже раби, а лікар — розкіш, доступна хіба що графу у палаці.

Де школу бачать тільки в місті, а грамота — ознака вищого стану.

Це — Галичина у 1772 році.

Коли Австрійська імперія анексує цей край унаслідок поділу Речі Посполитої, він виглядає як класична периферія: бідний, нерозвинений, роздертий між шляхтою та злиденним селянством.

І ось парадокс: через 150 років саме тут виростає покоління, яке заснує Західноукраїнську Народну Республіку. Саме тут з’являються перші українські партії, школи, культурні організації. Саме тут формується політична нація.

Як так сталося?

Галичина до Австрії: глуха провінція Речі Посполитої.

До 1772 року Галичина була майже забутою територією. Польська шляхта володіла майже всім. Селяни були закріпачені. Освіта і медицина існували лише у формі привілеїв — і лише для еліти. Центральна влада з Варшави не цікавилася цим краєм — тому він лишався нерозвиненим і далеким від модерності.

Австрія приходить не з любов’ю — а з реформами.

У 1772 році, після першого поділу Речі Посполитої, Галичина увійшла до складу Австрійської імперії як частина Королівства Галіції і Лодомерії.

Назву створили штучно, використавши історичні назви міст Галич і Володимир-Волинський, щоб надати легітимності анексії.

Австрійці мали свої інтереси. Вони не рятували українців — вони просто прагнули стабільності. Марія Терезія і Йосиф II були прагматиками. Вони розглядали нові території як частину імперського механізму, який треба модернізувати. І почали робити те, що не робив ніхто до них:

— Освіта: У 1774 році вводиться обов’язкова початкова школа. У 1784 році відновлюється Львівський університет. З’являються державні гімназії, які змінюють долі тисяч дітей.

— Медицина: шпиталі, фельдшерські пункти, аптеки — медицина поступово стає доступною не лише для аристократії.

— Інфраструктура: дороги, мости, залізниця. У 1861-му Львів з’єднується з Перемишлем і далі — з Віднем. Світ стає ближчим.

— Аграрна реформа: у 1848 році скасовують панщину. Селяни вперше отримують свободу, хоча й без економічної бази.

— Адміністрація: австрійська бюрократія вводить чітке, хоча й не завжди справедливе управління. Українців рідко допускають до високих посад, але система — передбачувана.

Як історичний факт, з яким важко сперечатись: Королівство Галіції і Лодомерії було все ж одним із найменш розвинених регіонів Австро-Угорської імперії, з високим рівнем еміграції. Водночас саме звідси вийшло чимало видатних діячів науки, культури та медицини, які стали символами українського відродження.

Найважливіше: українське національне пробудження

Саме в Австрійській Галичині українці отримують шанс. Російська імперія тим часом забороняє українське слово, друк, літературу. А тут — інакше. Австрія не асимілює, вона — регламентує. Це дає простір.

І в цьому просторі народжується модерна українська ідентичність:

— Культурні організації: «Просвіта» (1868), «Січ», «Сокіл», а згодом «Пласт» — це не просто клуби. Це кузня національного виховання.

— Церква: Греко-католицька церква не підконтрольна Москві. Вона стає духовною опорою українства.

— Політичне представництво: українці мають депутатів у Галицькому сеймі та австрійському парламенті. У 1890 році з’являється перша українська політична партія — Русько-українська радикальна партія.

— Преса: «Діло», «Зоря», «Свобода» та інші україномовні видання формують публічний простір. Українська мова звучить не тільки в хаті, а й у газетах, політиці, університеті.

Парадокс: колонія, яка навчила свободи

Австрія не хотіла незалежної України. Але вона дала українцям освіту, доступ до політики, можливість говорити своєю мовою. Не з ідеалізму — а з імперського розрахунку. Але це спрацювало.

У 1918 році, коли Австро-Угорщина розпадається, українці в Галичині вже не просять — вони діють.

Листопадовий чин у Львові, створення ЗУНР, формування Галицької армії — це не випадковість. Це — наслідок півтора століття інституційної трансформації.

«Золота доба» — не про золото!

Це не була утопія. Було багато несправедливостей, бідності, нерівності. Але це був час, коли українці вперше масово почали усвідомлювати себе нацією — у школах, у храмах, у політичних дебатах.

Це — історія про те, як чужа імперія, яка не мала благородної мети, випадково стала матір’ю української модерності.

Це — парадокс, але й шанс, який ми тоді використали.

Тіло журналістки Вікторії Рощиної росіяни повернули без деяких внутрішніх органів — про це йдеться у розслідуванні Forbidden Stories.

За даними розслідувачів, тіло Вікторії передали у лютому. Під час огляду виявилося, що головний мозок, очні яблука, а також частина трахеї відсутні. Це могло приховати той факт, що смерть настала внаслідок удушення або задушення, зазначив міжнародний експерт-патологоанатом, до якого звернулися автори проєкту.

Окрім того, синець на шиї Вікторії свідчить про можливий перелом під'язикової кістки — рідкісний перелом, який зазвичай пов'язаний із задушенням

hromadske

❗️ Тіло журналістки Вікторії Рощиної, яку закатували в полоні, повернули в Україну — заступник глави МЗС. За його словами, особу Рощиної вже ідентифікували за допомогою ДНК-експертизи. Спогади про Вікторію Рощину — у нашому матеріалі 

Oryslava FlintaКалуш Light

... Читати далі »

Загинув один з кращих українських операторів FPV, воїн підрозділу Гострі Картузи Антон Спіцин.

Про це повідомив його брат.

«Сьогодні для мене найчорніший і найтяжчий день у житті. Сьогодні мене покинув мій рідний брат.
Найближча та найрідніша для мене людина. Важко писати та згадувати життя Антона, проте він жив героєм і помер героєм...
У бою отримав поранення, несумісні з життям, і назавжди пішов на небеса...
Спи спокійно, брате».

Ми багато допомагали Антону та його підрозділу. Він відправив до пекла, напевно, сотні російських загарбників. Це велика втрата для України.

Гострі Картузи можуть і далі розраховувати на нашу повну підтримку.

Помстиш смерть великих Лицарів!
 

Джерело: Український часопис @falledlenin у X (Twitter)
 

Джерело: Радіо Свобода Україна
 

Джерело: Вікіпедія
 

Джерело: Радіо Свобода Україна

Автор: Наталка Дрозд

Матеріал друкованого видання український тиждень № 36 ( 512 ) від 7 вересня 2017 року

Той самий 2014-й. Поїздка з харківськими волонтерами під Слов’янськ. Оля Рубцова — гарна вишукана жінка, підприємець. Навіть уявити важко, що вона може їздити на саму передову до наших хлопців. Оля дуже любить свій Харків і спілкується українською. «Не називайте нас юґо-восток. Ми Слобідська Україна!».

Чернігів. Тренінг посттравматичного росту для родин загиблих. Говоримо на тему «Мир – Війна». Якими були до того, що змінилося, якими стали зараз. Хтось із присутніх дивується: «То виходить, що війна нас змінила… на краще? Хтось був байдужим, не вилазив із власної мушлі. А тепер гляньте на таблицю — став громадянином, активним, патріотом, навчився чогось нового, змінив коло друзів, відбулася переоцінка цінностей…» Мама загиблого Дениса Чередніченка Марина Михайлівна каже: «А я поняла важность мовного вопроса… Если бы я понимала это раньше, то мой сын был бы жив…»

Мій запис у Facebook, 2014 рік

Українською я почала говорити після 20. Свідомо. І постійно мені було нелегко. Спочатку не розуміли знайомі, навіть друзі. Усі думали, що я схиблена. Саме тоді я зустріла прототітушку: уперше (і, сподіваюся, востаннє) в житті чоловік підняв на мене руку. Просто на вулиці, серед білого дня п’яне, вибачте, чмо сказилося не так від того, що я відмовилася з ним прогулятися, як від того, що зробила це українською… Це було в Нікополі, наприкінці 1990‑х… Мені довелося боротися зі своїми комплексами, незнанням рідної мови, із чудернацькою вимовою. У голові невпинно йшов синхронний переклад із російської на українську й навпаки під час спілкування з моїми російськомовними друзями… І весь час ця фраза, яку я просто органічно ненавиджу: «ґлавноє, чтоби чєловєк бил хароший!». Та не головне!
 

Дорогі мої, рідні мої російськомовні друзі! Ви не говорите українською, бо вам «нравится этот красивый мелодичный язык» і ви «не хотите его коверкать». Але водночас ви записуєтеся на англомовні курси

Тобто, звичайно, людина повинна бути хорошою. Але вона не просто так собі особина, що тиняється планетою. Людина — це дитина якихось батьків, якоїсь країни… Вона носій певного генетичного коду, культури, мови. Дорогі мої, рідні мої російськомовні друзі! Ви не говорите українською, бо вам «нравится этот красивый мелодичный язык» і ви «не хотите его коверкать». Але водночас ви записуєтеся на англомовні курси. Є такий відомий вислів: скільки мов ти знаєш, стільки разів ти й людина… А якщо не знаєш рідної мови — ти хто? А якщо не маєш поваги до мови автохтонів землі, благами якої користуєшся, — хто ти? Мова не може розвиватися тільки в податкових деклараціях і законах, що приймає ВР. Мова виживе, якщо буде скрізь: у науці, техніці, вишах і дитячих садочках, на семінарах і на побаченнях. Мова житиме, якщо буде літературною, сленговою, діалектною. Якщо вона буде емоційною, потрібною, бажаною. Люди вмирали за наше право бути вільними, за наше право мати своє СЛОВО! Не бійтеся української мови, ви ж не боїтеся бути патріотами, українцями (хай хто ви за національністю). Полюбіть її — унікальну, неповторну, співучу, душевну, багату, влучну, змістовну. Я змогла…

Микола, ветеран, Одеса

Чому українською? Ну тому що всім відома теза «русского мира»: «Там, де російськомовні, має бути «рашн-мир». Боротьба та війна з Росією триватиме постійно, якщо не вирішити мовного питання. До речі, ще раз побачу лайк від тебе російськомовному сайту, групі з товаром, ображатимуся) Ми тут, значить, усі боремося за українізацію інтернету, а ти таке собі дозволяєш…

Yana Mikhnich (із записів у Facebook)

Чи переходити на українську, кожен вирішує для себе. Мені відомо одне: вивчити й удосконалити мову можна швидко та краще, якщо перебувати в мовному середовищі. А його створюємо ми самі. Коли кажуть, що не говорять українською, бо соромляться, що погано виходить, це суперечить логіці. Само собою краще не стане. А соромно жити в країні й не знати мови. Кожного дня ми щось робимо чи не робимо. А як жити з наслідками, вирішувати нам самим. Мова не є порятунком або вирішенням усіх проблем. Є багато поганих людей, які спілкуються українською, є багато хороших, які говорять російською.

Я знаю, що урок вивчено, і мої діти (коли вони будуть) спілкуватимуться українською. Не буде більше однаково, якою мовою розмовляти. Байдужість надто дорого коштує. А ще я хочу, щоб якомога більше нас відділяло від морокостану. Культура — це те, що вирізняє. І мова зокрема. Я знаю, що моя українська жахлива. Але сама собою вона кращою не стане. Українською говорю кілька місяців. Головне не «перемикатися» на російську, якщо нею з тобою розмовляють.

Позавчора викликала таксі на вокзал. Не люблю розмовляти в машині. Але таксист сказав, що в мене гарна українська, тож я підтримала бесіду. Розмова далі. Він: «Так а куди ви додому їдете?». Я: «Тобто?». Він: «Ну з якого ви міста?». Я: «Із Харкова». Усе ж таки інколи приємно руйнувати чиїсь стереотипи. А хлопець, здається, із Луганської області. Розповідав, як його в дитинстві перевчали з української на російську, бо ж усі російською розмовляли, щоб не виділявся, і школа російська була.

Автор: Наталка Дрозд

Матеріал друкованого видання український тиждень № 36 ( 512 ) від 7 вересня 2017 року

Джерело: Український тиждень
 

У 2018-му році Антону Шевчуку присвоїли військове звання "капітан медичної служби"

Denis Kurta/Facebook

Загинув військовий медик із позивним "Растішка" Антон Шевчук. Чоловік був активним учасником Революції Гідності і долучився до служби у війську в 2014 році.

Трагічну звістку повідомила українська поетка та військовослужбовиця Оксана Рубаняк.

"Добрий, щирий, простий і відкритий. Веселий і життєрадісний. Растішка…

Дякую, що був у моєму житті. За спільну службу за товариство. Дякую за тебе. Ти один з небагатьох, кого мені не вистачатиме", – написала бійчиня.

Свої співчуття висловила лікарка та доцентка Івано-Франківського національного медичного університету Аліна Андріїв.

"На початку повномасштабного вторгнення Антон передзвонив і сказав, що все буде добре, якщо ми не віримо в єдиноріжків, то не означає, що вони в нас не вірять, а в нього є наклейка єдиноріжки.

Мені дуже дуже сумно… Антон Растішка, ти був справжнім другом, ти був справжнім", – написала медикиня.

Лікарка Оксана Горальчук-Сокаль у своїх спогадах описала про Антона Шевчука як "людину з найбільшим серцем у світі".

В оперативному командуванні "Північ" розповідали, що на у 2013 році ще молодий лікар Антон Шевчук був активним учасником Революції Гідності. Чоловік приєднався до студентських акцій ще наприкінці листопада.

Протягом тривалого часу – до квітня 2014 року – Антон поєднував участь у протестах та обов’язки лікаря у Львівській обласній лікарні.

"Бажання приєднатися до протестних акцій посилювалося ще й тим, що старші колеги не відпустили мене в столицю під час Помаранчевої революції, бо вважали занадто молодим", – згадував лікар.

Антон Шевчук був переконаним, що має "потужні бунтарські гени", оскільки був нащадком українців, яких катували в таборах Сибіру, воїнів легіону Українських січових стрільців та Української повстанської армії.

Свій позивний чоловік отримав під час революції завдяки своїй кремезній статурі.

30 листопада чоловік став співорганізатором Першої сотні Майдану, яка згодом стала 42-ю сотнею "Львівська брама".

"Растішка" намагався долучитися до війська після початку вторгнення Росії, але не втрапив у першу хвилю мобілізації. Лише у травні 2014-го чоловік став до лав 25-го батальйону територіальної оборони "Київська Русь".

Загинув учасник Революції Гідності та військовий лікар Антон Шевчук