Дитинство в селі — це передусім природа і праця. Влітку ми пасли корів, косили траву, заготовляли сіно, сушили його, складали в островки. Треба було нарубати січки для худоби, наносити води у відрах і баняках, допомогти з городом чи полем. Коли привозили дрова, а газу ще не було, це теж була ціла історія: дрова треба було порубати, поскладати, а потім ще й слідкувати, щоб їх вистачило на зиму. (магія вогню коли горять)
Пам’ятаю, як усією родиною вантажили гній на поле й город, орали землю, садили дерева, косили отаву. Коли приїжджала фірманка орати землю, то після роботи обов’язково збиралися на гостину. Ніхто особливо не поспішав розходитися. Робота роботою, а поговорити, поїсти й посміятися разом — то святе.
Ми багато часу проводили в лісі. Ходили по гриби, збирали малину, ожину, чорниці — у нас їх називали афинами, — суниці. Збирали шепшину, лікарські трави на чай. Потім усе це сушилося, заготовлялося на зиму. Сушили яблука, груші, гриби, ягоди. Робили закрутки, варили компоти, повидло, квасили капусту. Варили молоду кукурудзу — і здавалося, що смачнішої їжі у світі просто не існує.
Їжа тоді взагалі була зовсім іншою. Свіже молоко прямо від корови, домашній сир, сметана, бринза, налисники, пироги. Мед із пасіки, домашній смалець. У саду росли черешні, паперівки та інші фруктові дерева. Не було потреби думати, органічний це продукт чи ні. Все просто було домашнє.
Мій дід умів багато того, чого зараз уже майже ніхто не вміє. Плів кошики з лози, робив мітли та опавки, щепив дерева. Я міг просто сидіти й дивитися, як він це робить. Тоді сприймав це як щось звичайне, а тепер розумію, наскільки цінними були ці моменти.
Ми постійно були десь у русі. Ремонтували велосипеди, а пізніше вже й мопед. Все літо каталися, крутилися по селу, майстрували будиночки на деревах. А ще майже все літо я ходив на гірську річку на рибалку. Могли піти зранку і просидіти там пів дня. Ходили купатися на ріку, зустрічалися з друзями, вигадували собі якісь пригоди. Ніхто не сидів удома, якщо надворі була хороша погода.
На Зелені свята ходили до лісу за березою, щоб прикрасити ворота та подвір’я. Взимку іноді теж ішли до лісу по ялинку. А ще був вертеп. Я ходив колядувати, навіть був за пастуха.
З бабусями й дідусями теж завжди щось робили. Допомагали по господарству, хоча власної великої господарки в нас не було — хіба собака. Ванна й туалет уже були в хаті, тому наше дитинство не можна назвати якимось надто важким сільським життям. Просто ми допомагали старшим і були частиною їхнього світу.
А вечори — це взагалі окрема історія. Коли вже темніло, слухали радіо, читали журнали. Потім з’явилися кнопочні телефони, і ми могли годинами сидіти десь у барі компанією, тримаючи той телефон у руці й викручуючи гучність, щоб усім було чути музику. Смішно згадувати, але тоді це здавалося круто. Коли ще не було нормальних колонок, я сам собі зробив маленьку колонку з кишенькового радіо — просто вивів із нього джек 3,5 мм. Мені завжди було цікаво щось майструвати й розбиратися, як воно працює.
А коли почався перехід від касет до іншої техніки, знайомим допомагав підключати автомобільні магнітофони. Ремонтував музичні центри, магнітофони та різну іншу техніку. Міг розібрати апарат, знайти несправність, щось перепаяти чи відремонтувати — і найбільше задоволення було, коли після цього техніка знову оживала.
Ще була ціла традиція — обмінюватися музикою. Хтось знайшов нову пісню — треба було скинути її друзям. Потім почали заходити на різні сайти, типу Zaycev, шукати нову музику, скачувати її на плеєр. У когось була пісня, якої не було в тебе, — значить, треба було якось її дістати. Зараз це звучить смішно, бо будь-яку музику можна знайти за кілька секунд, а тоді кожна нова пісня була маленькою подією.
Були й дискотеки. Ходили на сільську дискотеку, знайомилися, танцювали. А потім могли пів ночі йти пішки додому із сусіднього села. (сидіти на лавочках літніми вечорами) Іноді ще й з якоюсь водою в руках, бо дорогою хотілося пити. Ніхто не замовляв таксі, не відкривав карту в телефоні й не писав: «Я вже виїхав». Просто йшли собі додому пішки, говорили про щось своє і сміялися.
Зараз, коли все це згадую, розумію, що ми тоді набагато більше були присутні в моменті. Якщо йшли на рибалку — то справді йшли на рибалку. Якщо купатися — то купатися. Якщо в ліс — то в ліс. Якщо з друзями — то сиділи й говорили, а не дивилися кожен у свій екран.
Звичайно, не все в тих спогадах приємне. Є речі, які я й зараз згадую з жахом. Найгірший спогад із дитинства — забиття домашніх тварин. Для дитини це було важко бачити, і, мабуть, це одна з тих сторін сільського життя, про які зараз згадуєш зовсім без романтики.
Але якщо відкинути це, то в пам’яті все одно залишається якесь неймовірне відчуття свободи. Життя в селі тоді було таким... лайтовим у хорошому сенсі. Не було цієї постійної гонитви, яка є зараз. Не треба було весь час кудись поспішати, щось комусь доводити, показувати своє життя в інтернеті.
Було літо, річка, рибалка, велосипед, ліс, ягоди, гриби, друзі, дискотеки, бабусі й дідусі. Була робота, але після роботи була гостина. Були дрова, які треба було порубати й поскладати, але потім можна було сісти на лавку і поговорити. Були гриби, які треба було назбирати, а потім сушити. Були яблука й груші, які треба було нарізати на зиму. Були трави, які збирали в лісі, щоб узимку пити свій домашній чай.
І, мабуть, найцінніше — люди тоді були якось ближчими. Ми знали сусідів, знали, хто що робить, хто кому допомагає. Було більше живого спілкування, більше простих зустрічей і менше матеріального.
Тепер багато чого стало набагато зручнішим.

КУРІННЯ ВБИВАЄ? ТАК, АЛЕ SNICKERS РОБИТЬ ТЕ САМЕ.

Ось ти стоїш у магазині. Тягнешся за Snickers, бо коли ти голодний — ти не ти. І воно ж таке рідне, знайоме, з дитинства. Тільки ось, друже, дитинство закінчилось — а компанія Mars, що робить той Snickers, досі варить карамель і платить податки в країні, яка варить ракети для твого міста.

І якось тихо стало. Ніхто вже не кричить про це. Стрічка крутиться, новини міняються, а батончики лежать собі на полицях. Тому нагадую.

А тепер уважно подивись на свій кошик. Бо там, швидше за все, є щось цікаве:
PepsiCo — $135 млн податків Кремлю. І це поки ти п'єш їхній Pepsi, хрумаєш Lay's, відкриваєш дитині Sandora, Садочок, Чудо, Слов'яночку або Хрусteam. Все це — один холдинг. Одні податки. Одна адреса призначення.
Mondelez International — $62 млн. Це Milka, яку ти даєш дитині. Це Oreo до кави. Це Корона на свято, Барні у школу, TUC до пива, Jacobs щоранку.

Nestle — окремий детектив. Торчин на твоєму столі, Мівіна в офісі, Світоч у подарунковому наборі, Nescafe вранці, KitKat у перерві, Lion у кіно. Nestle не розкриває повних даних по РФ — але аналітики KSE оцінюють їхні виплати не меншими, ніж у попередні роки.

Procter & Gamble — $67 млн. Ariel, Tide, Gillette, Pampers, Head & Shoulders. Буквально від підгузка до леза — весь твій ранок зібраний в одному рядку податкової декларації на користь РФ.

Auchan та Leroy Merlin — французькі хлопці, яким соромно дивитись у дзеркало. Auchan утримує в РФ понад 230 магазинів — близько 10% світової виручки. Leroy Merlin сплатив $128 млн за 2024 рік. Це не бізнес — це партнерство.

Mars — $99 млн. Snickers, Twix, Orbit у кишені та Pedigree для собаки. Пес не знає про податки. Але ти вже знаєш.

А тепер — найголовніше. Те, про що чомусь перестали говорити.
Для прикладу, що таке $20 мільярдів — які іноземні компанії сплатили в бюджет РФ лише за 2024 рік?
Це не абстрактна цифра з новини, яку прогортаєш пальцем.
Це 1/10 усього річного бюджету України до війни. Тобто приблизно стільки, скільки наша країна витрачала на школи, лікарні, дороги, пенсії та армію разом узяті — за цілий рік. Ціла країна жила на таке. Ціла.
Це майже та сума військової допомоги , яку США місяцями погоджували, перепогоджували, двічі блокували в Конгресі, поки #Залужний чекав — і яку врешті насилу ухвалили після тривалих політичних баталій.

Це приблизно стільки, скільки коштувала Сполученим Штатам перша фаза повномасштабної війни в Іраку — з авіаносцями, тисячами літаків, танків і сотнями тисяч військових.

Коротше кажучи — це дохріна грошей. І це не якийсь загадковий офшор чи тіньова схема. Це офіційні, задекларовані, добровільно сплачені корпоративні податки. Від компаній, чиї логотипи ти бачиш щодня.

А з початку повномасштабного вторгнення іноземні компанії вже перерахували до бюджету РФ понад $60 мільярдів. Це половина всього військового бюджету Росії на 2025 рік. Це для порівняння, щоб краще дійшло
Ось вам і невинні батончики.

Поруч на полиці — Roshen, АВК, українське, наші бренди. Їхні податки точно нікуди не летять, крім нашого бюджету. Вибір — за тобою.

Твій гаманець — це не просто гроші. Це голос. І він або за нас, або проти нас. Третього не завезли.

ПОЦУПЛЕНО у Олег Соломченко

Aleksey Ya.

Хуялдберис. Продолжение саги. Ода лицемерию

Итак, начнем с простого - текст специально написан на русском. Причина - ватаны= реликтовые дебилы, на всех остальных езыгах им тупо не доходит, им шо китайский, шо испанский - однохуйственно

Теперь к сути. А суть очень простая - на территории рф нет незаконных целей для Украины. Вообще.

Это касается и складов, которые в последнее время горят (от стыда), и многоэтажек с «людьми», в которые тоже можно лупить, вне зависимости от того, есть ли там то, шо надо уничтожить, или нет

Вот просто па ху ю. Цивилы на россии - просто сопутствующий ущерб. Точка

И не надо пиздеть о том шо это типа несправедливо, аморально и т д. Нахуй пошел, скот

Скот терпит, скот понимает шо его откровенно наебуют по поводу причин вторжения в Молдову и Грузию, но не делает нихуя, чтобы это изменить?

Поэтому потерпит и прилеты в свои квартиры-дома, а также по своим гражданским.

Ну, максимум помычит в тырнете скот (может даже пару тройку «протестных» видосов запишет и выложит в инсте, шоб все ахуели). И шо?

И ни ху я. Ибо даже если скот думает шо у него есть право мычать, это не меняет факт того, шо скот молча идет на убой за абсолютно любую хуйню и по самой пиздоватой причине. Скажет завтра ввх паяльником выжечь себе слово хуй на лбу, шоб доказать шо еблан со шрамом «настоящий патриот» рф? Скот это сделает

Скажу даже больше, скот будет ебать всех тех, кто не сделал себе татуху паяльником на лбу и напишет не одну тысячу доносов по этой причине, понимая прекрасно при этом шо сам указ ввх - лютейшая дичь.

Соответственно, скот потерпит-перетерпит и прилеты по жилым домам в рф, и по складам

Кстати, сейчас шокирую всех пиздоватых моралистов:

вы, пидары, себе даже представить не можете, шо бы было, если б у власти в Украине были реальные радикалы - от ебучего условного белгорода давным-давно осталась бы тупо яма, в которую периодически хуярили минимум 152 калибром. На всякий случай, шоб быть уверенным шо ни один кацап не выжил

Поэтому объясняю еще раз всем фелосаффам и прочим бакланам, мычащим о том шо Украина имеет-не имеет права или как-то не совсем высокоморально воюет - нахуй пошли. После, Иловайска, Мариуполя или того же подрыва ГЭС Новой Каховки вы не имеете право голоса от слова совсем. В будку, пидары. Конец дискуссии

Теперь о складах , которые горят от стыда на россии. Бла-бла-бла, это не военная цель?

Та не пиздите. Да, я понимаю шо русскосмотрящие глаза давно настроены на то шоб видеть только то, шо им удобно, но…

Но кацапы забыли о самом главном, о том шо их бесит безбожно и от чего у них аж пена ебашит из пасти - украинцы видят кацапов насквозь.

Мы не европейцы, которым можно бесконечно срать в уши под балет и блядей в пуантах, не-а. Мы - рентген для каждого кацапа.

Украинцы - это зеркало, которое не просто матерится на того, кто в него смотрит, а детектор лжи и лицемерия для каждого двуличного кацапа.

И сейчас я это докажу на примере складов.

Дано:

Мммммуууу! Пострадали абышьныи «люди»

Мммммуууу! Абышьные россияне ни ф чем не уууувинаваты! (Они вообще никогда ни в чем не виноваты, ага)

Ммммммму! Абышьныя людя (не опечатка) потеряли все

Ммммммууу! Не с теми воюете, хахлы

Мммммииууу! Почему не лупите по кремлю???

Мммммммуууу! Вы таким образом разозлите россиян. Он вам надо???

Ну и так далее. Кацапы - «жертвы», которые, в ахуе от того, как же с ними жестоко поступают украинцы, ведь они лично, узкие бизнесмены, не сделали ничего плохо этим ебучим хохлам, которые вообще оборзели в последнее время, и ебашат дронами абы куда-нибудь

Короче, фу такими быть, хохлы. Слушайте русских - хуярьте по кремлю и не портите людям бизнес, заебали уже

Правда, есть нюанс - русские как всегда пизДят. Ибо совокупный налоговый вклад Wildberries в бюджетную систему рф за 2025 год можно оценить минимум в 400–500 млрд рублей.

Эти деньги пошли на армию рф и на убийства украинцев. Поэтому нехуй ныть,граждане узкие бизнесмены - именно вы лично, нравится вам это или нет, спонсируете геноцид украинцев
👇

Об этом кацапы, конечно же, «забывают» рассказать в своих видосах, где ноют-плачут-клянут хохлов, но… но украинцы прекрасно видят это театральное двуличие и лицемерного уебка, которые с 500 лет минимум последних уверен в том шо он самый умный, видят насквозь

Узкие, вам обидно от того, шо ваш бизнес пошел по пизде? Обидно шо годы работы сгорели за час?

Если бы вы знали то, как нам похуй на ваши проблемы, вы бы расплакались. Ибо вы спонсируете тех, кто нас хочет уничтожить. Точка

И да, нам триста раз похуй на то, каким образом вам можно жить в стране и не платить при этом налоги. Это не наши проблемы - вы сами выбрали эту власть = сами решайте то, как пропетлять (у украинцев нет ебнутой привычки лезть во внутренние дела чужих стран, если шо)

Вашими слезами из инсты я б лично помыл полы в туалете на жд в Житомире. Ибо вы - двуличные бляди, которые спокойно жили, мутили себе бабло и хуй клали на то, что ваши родичи, знакомые, соседи, с 2014 года и по сейчас занимаются геноцидом. Да, каждый из вас придумал себе отмазку и самооправдание, шоб не замечать этого + вы привыкли косить по дурачков, когда надо, но…

Но мы ж вас, пидаров, предупреждали шо если сунетесь, то война в Чечне, шо первая, шо вторая, будет вами вспоминаться как игра в снежки? Предупреждали

Мы говорили шо именно украинцы станут вашим ночным кошмаром и шо вы будете ссаться (от ярости) от одной мысли только встретиться с украинцем ща пределами рф?

Или может вы, шакалы, не слышали шо война придет и в ваш дом, а не будет происходить лишь по телевизору?

Вы же шо делали в это время? Мутили себе бабло, прикрываясь пиздежом о том шо в политике не разбираетесь.

Вы врали всем, в том числе себе, врете сейчас и пытаетесь выдать себя за «жертв», хотя по факту в каждой пуле-ракете-снаряде, которые запускаются в сторону Украины, есть ваш личный финансовый вклад.

Но вы один хуй косите под дурачков, пытаясь из себя изобразить жертвую, а не одного из спонсоров массового убийства людей в центре Европы + психуете шо вам проклятия украинцы шлют и желают шоб горела вся раха

Сука, вы действительно думаете шо наступит момент, когда к вам придет украинец и скажет, мол давай дружить, заебала эта война, хуй с тем Крымом, Донбасом и т д? Вы верите в то шо вас кто-то будет жалеть из украинцев (хохлы не в счет), ибо бизнес сгорел нахуй и вам кредиты надо платить?)

Мораль проста. Через месяц к вам, к русским пидарасам, придут кредиторы и вам нечем будет платить. Поэтому бОльшая часть из вас отправит своих мужей на войну, обвиняя в случившемся украинцев

Лично я жду этих ахуительных историй с нетерпением. Ибо вы, пидары, связавшись с украинцами, проебете и бизнес, и родичей.

И да, русня - подумай (понимаю шо сложно, но хоть попытайся) о том, кому выгодно шоб бизнес на россии обанкротился массово и шоб «не оставалось ни одного выхода», кроме как идти в армию рф, шоб кредиты закрыть

Не слышу, лицемеры хуевы

Конец

Мы потеряли всё: планы, мечты, дома, близких. Мы ехали в набитых эвакуационных поездах, ночевали в сырых подвалах, бежали на работу под бомбами, замерзали без отопления, выхаживали тяжелораненых, хоронили родных, доставали тела детей из-под завалов… Но я не помню ни одной массовой истерики украинцев.

Сегодня все ленты заполонил новый русский тренд – люди размазывают на камеру сопли по лицу.
Просто из антропологического любопытства хочется спросить их зачем они это делают. Чтобы что?

Здоровый мужчина рыдает по сгоревшему на складе товару. Кстати, совершенно справедливо сгоревшему. А я смотрю на него и вспоминаю последние секунды жизни Александра Мациевского, слова "Слава Україні!".
Сашу расстреляли оголтелые. Безоружного, в упор.

Я вспоминаю папу Камаля из Тернополя, как он на кладбище укачивал крохотный белый гробик с годовалым сыном. Малыша убила российская ракета.

Вспоминаю деда на Северной Салтовке, который жил в разрушенном микрорайоне буквально один. Пил талый снег, готовил на костре возле подъезда.
Мне трудно представить, чтобы этот дед записал кружочек в поисках помощи или хотя бы сострадания.
— Та все гаразд, — говорил дед иностранным журналистам.

Я буквально вчера видела ролик, где потрясающе танцует девятилетняя гимнастка Саша Паскаль — девочка, которой в двадцать втором ампутировали ногу после обстрела под Одессой. Ребенок совершил невозможное — она выжила, выстояла и вернулась в спорт.

А тут реальные слёзы катятся по щекам бородатого дядьки. У него сгорели китайские дерматиновые сумки, на миллион или ахулион, неважно.

То, что россияне где-то в уральских деревнях не улавливают причинно-следственной связи между георгиевскими ленточками на лацканах своих фуфаек и горящими складами в подмосковье – хотя бы понятно. Но образованные молодые бизнесмены, питерцы, которые захлебываясь от рыданий вопрошают "за что это нам?" – вот этого я понять не могу, хоть убейте.

— Мы три года выстраивали этот бизнес, — плачет блондинка в инстаграм, — А его ни за что, ни про что разрушили.

"Ни за что. Ни про что" — так и говорит.

Хоть бы один кружочек попался, где россиянин в слезах сказал бы: "Мы создавали и вели бизнес в террористическом государстве, на наши налоги кремль годами финансировал бессмысленную войну, с нашего молчаливого согласия убивают, грабят, насилуют украинцев. Мы отобрали сотни тысяч жизней, покалечили миллионы людей, разрушили города, сожгли больницы, школы. Мы всё это заслужили".

Но нет. Такой кружочек мне не попадался.

Анна Гин

We lost everything: our plans, dreams, homes, and loved ones. We traveled in overcrowded evacuation trains, spent nights in damp basements, ran to work under bombing, froze without heating, cared for the severely wounded, buried our relatives, and pulled the bodies of children from under the rubble... Yet I cannot remember a single case of mass hysteria among Ukrainians.

Today, social media is full of a new Russian trend—people filming themselves crying on camera. Out of simple curiosity, I want to ask: why are they doing this? What is the purpose?

A healthy man is crying over goods that burned in a warehouse. By the way, goods that, in the author's opinion, burned for a reason. As I watch him, I remember the final moments of Oleksandr Matsievskyi, who said, "Glory to Ukraine!" before he was executed at close range while unarmed.

I remember Kamal's father from Ternopil, gently rocking the tiny white coffin of his one-year-old son at the cemetery. The child was killed by a Russian missile.

I remember an elderly man in the destroyed district of North Saltivka who lived there almost alone. He drank melted snow and cooked over a fire outside his apartment building. I cannot imagine him recording videos asking for help or sympathy.

"Everything is fine," he told foreign journalists.

Just yesterday I watched a video of nine-year-old gymnast Sasha Paskal, whose leg was amputated after shelling near Odesa in 2022. She survived, endured, and returned to gymnastics.

The author then contrasts these experiences with videos of some Russians crying over business losses and questions why, in her view, many of them do not acknowledge their country's role in the war or express responsibility for its consequences.

The text ends with the author's observation that she has not seen public expressions of responsibility similar to the emotional reactions over material losses.

Author: Anna Gin

Авторка розповідає про величезні втрати, яких зазнали українці через війну. Люди втрачали свої домівки, рідних, плани на майбутнє та звичне життя. Вони евакуювалися переповненими потягами, ховалися від обстрілів у підвалах, працювали під загрозою бомбардувань, переживали холод без опалення, доглядали поранених і прощалися зі своїми близькими. Попри ці випробування, авторка зазначає, що не пам’ятає масових проявів істерики чи публічних скарг серед українців.

Далі вона порівнює цей досвід із відео, у яких деякі росіяни емоційно переживають втрату свого майна або бізнесу. Авторка згадує історії українців, які стали символами мужності та незламності: Олександра Мацієвського, який перед смертю промовив «Слава Україні!», батька з Тернополя, що поховав свого маленького сина, літнього чоловіка із зруйнованої Північної Салтівки, який не втрачав людської гідності навіть у надзвичайно важких умовах, а також гімнастку Сашу Паскаль, яка після ампутації ноги повернулася до спорту.

На завершення авторка висловлює свою думку, що справжньою трагедією є не лише матеріальні втрати, а насамперед людські життя та страждання. Вона вважає, що відповідальність за наслідки війни не можна відокремлювати від дій держави, яка її веде, і закликає замислитися над моральною відповідальністю за ці події. Текст підкреслює незламність українців, їхню гідність і силу духу навіть у найтяжчі часи.

In reality, the so-called "All-Russian idea" reflects the desire of Russian chauvinists to Russify Ukrainians and transform them into Russians like those living in Russia. From this perspective, the Ukrainian language is regarded as foreign. Historically, Russian authorities repeatedly restricted, suppressed, and banned its use.
Recent historical events, including the annexation of Crimea and the war in Donbas, have reinforced the view that a large proportion of Russians hold hostile attitudes toward Ukrainians. According to this interpretation, proponents of the "All-Russian idea" see Ukrainians not as a distinct nation but as a population that can be Russified and assimilated into the Russian nation.
For the same reasons, it is argued that Russians and Ukrainians cannot be accurately described as either "brotherly" or "friendly" peoples. A genuine friend or brother would not seize another's territory or wage war against them. From this perspective, the ideological justification for the annexation of Crimea and the war in Donbas was rooted in hostility toward Ukraine and Ukrainians.
Supporters of the self-proclaimed separatist forces in Donbas often claimed that they had taken up arms because they believed that remaining within Ukraine would eventually require them to use the Ukrainian language. In the Russian-occupied parts of Donbas, education in schools has been conducted exclusively in Russian, despite the fact that approximately half of the region's population before the full-scale invasion identified as ethnically Ukrainian.
The recurring Russian narrative that Russians and Ukrainians constitute "one people," while simultaneously expressing hostility toward Ukrainians, can be interpreted as an example of doublethink—the ability to hold two contradictory beliefs at the same time. One could even argue that this extends beyond doublethink to a broader acceptance of multiple mutually contradictory ideas.
From this perspective, statements about Russians and Ukrainians being "one people" are viewed as rhetorical rather than genuine. The underlying objective is seen as the assimilation of Ukrainians into the Russian nation. If Russians sincerely regarded Ukrainians as one people with themselves, this argument continues, there would have been no war, no killing or injury of Ukrainian civilians, and no destruction of Ukrainian cities.
Likewise, if the belief in a shared nation were sincere, one would expect Russians themselves to learn and use the Ukrainian language. Instead, Ukrainian is often ignored, and in many cases its public use has been restricted or suppressed in territories under Russian control. According to this interpretation, this reflects the perception that Ukrainian is a distinct language whose continued existence stands in the way of the Russification of Ukrainians.
The Ukrainian language is the language of the Ukrainian people. If the claim that Russians and Ukrainians are truly one people were genuine, then those identifying as Russians would also be expected to learn and use Ukrainian. In practice, however, the opposite pattern is often observed. From this perspective, this contradiction undermines the credibility of the "one people" thesis.
Accordingly, the argument concludes that Russian actions demonstrate that the assertion "Russians and Ukrainians are one people" functions as a political myth that conceals the objective of Russifying Ukrainians—that is, assimilating them into the Russian nation. This assessment, however, is presented as applying not to every Russian individual but to what the author considers to be the majority of Russians.

Україна і Польща сьогодні мають спільний інтерес — безпека і стабільність Європи. Спроби посварити наші народи через емоції, історію або вирвані з контексту факти — це типовий інструмент інформаційної війни, де головний вигодонабувач завжди один: Кремль.

Якщо відкинути пропаганду, картина проста: Україна захищається від агресії, Польща підтримує безпеку регіону, і разом ми формуємо щит Європи. Саме тому інформаційні атаки часто спрямовані не лише проти України, а й проти Польщі — щоб розділити суспільства, які мають спільний інтерес.

Дезінформація працює не через факти, а через розділення людей і емоції. Тому важливо перевіряти джерела і завжди питати: кому вигідно, щоб ми думали саме так?

Українці і поляки мають складну історію, але сьогодні головне — майбутнє безпеки. Ми не вороги, а партнери перед спільною загрозою.

Країна православного тероризму заявляє про «відповідь» своїми ударами по Києво-Печерській лаврі та Будинку органної музики в Дніпрі.

Кремль вкотре показав, що для нього немає нічого святого. Ті, хто стверджує, що захищає християнські цінності, бомбардують Києво-Печерську лавру — одну з найбільших святинь християнства. Справжня віра не завдає ударів по соборах і святинях.

Як виглядає звичайний день прихожанина УПЦ МП? Зранку молитися за Кіріла (Гундяєва) в Лаврі, а ввечері спостерігати, як Гундяєв і російські терористи завдають удару по цій самій Лаврі.

На мою думку, це точка неповернення. Якщо влада України, особливо депутати Верховної Ради, поважають себе і державу, то московський патріархат має бути остаточно заборонений в Україні.

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що Україна терміново ініціює всі відповідні процедури в рамках ЮНЕСКО та інших міжнародних механізмів, вимагаючи негайної та адекватної реакції на удар по Києво-Печерській лаврі.

«Завдавши удару по Києво-Печерській лаврі, одній з найбільших святинь християнства, Путін назавжди вписав своє ім’я у список найгірших варварів в історії. Він має бути проклятим на віки. І він програє цю війну.

Від Орди у XIII столітті до нацистів і більшовиків у XX столітті святі місця Києва зазнавали численних варварських нападів. Сьогодні ми маємо справу з російськими терористами, які вже перевершили ІДІЛ у своїх злочинах проти культурної спадщини. Лише російські покидьки, які не мають нічого святого, можуть навмисно пошкодити Києво-Печерську лавру — унікальний об’єкт спадщини ЮНЕСКО, що знаходиться під особливою охороною.

Очікуємо рішучої реакції міжнародних інституцій та світових столиць. Жодних розпливчастих слів, мовчання чи слабких кроків. Необхідні конкретні дії, щоб зупинити російське варварство».

Молдова також висловила солідарність з Україною, наголосивши, що тиск на Росію має лише зростати доти, доки її агресію не буде зупинено.

Хочу попередити інших, щоб не потрапили в таку ж ситуацію. [img][/img]
Знайшов оголошення на OLX:
Сонячні панелі Longi Solar
Ціна: 3100 грн
ID: https://www.olx.ua/list/user/kBXTQ/

Продавець представився як:
Ігор
(ФОП Гончаренко І.О.)
Банк
АТ «БАНК АЛЬЯНС»
Отримувач
ФОП Гончаренко І.О.
IBAN
UA213001190000260061263908001
Валюта рахунку
UAH
РНОКПП отримувача
(информация скрыта)
Призначення платежу
Оплата за товарНатисніть, щоби розкрити...
Його номер телефону: +380635654711

Суть схеми:
– відмовляється від OLX-доставки
– наполягає на оплаті на рахунок ФОП/ТОВ
– обіцяє відправку після оплати

Я замовив 2 панелі, узгодили суму 6300 грн.
Мені дали реквізити (АТ «БАНК АЛЬЯНС», ФОП Гончаренко І.О.).

Після оплати:
спочатку підтвердили, що кошти надійшли
потім почали заперечувати отримання
товар не відправили
зникли, видалили чат і заблокували у Viber
видалив всі оголошення з олх
Будьте обережні!

p.s Обрав олх бо не знайшов де купити більше LR5-54HTH-435M
(якщо потрібно,надам квитанції та скріни)

Отак читаєш новини і думаєш, чи є там дно взагалі.

Нє, немає, чи не щодня знизу стукають.