24 серпня 1991 року – День Проголошення Незалежності України

На цій даті цей перелік злочинів Московії проти народу України-Руси мусив був зупинитись. Але, як ми бачимо всі роки Незалежності України, московський геноцид України не тільки не зупинився, а з кожним роком набирає все більших і більших обертів та стає більш підступним.

Також ми мусимо мати на увазі, що за часів СРСР на всі основні керівні посади в політичний, економічній, військовій, державній та правоохоронній сферах присилались люди з Москви або підбирались з місцевих яничарів. Всі ці "кадри" залишились на своїх посадах і в Незалежній Україні. Як результат їхньої діяльності, Незалежна Україна опинилась в катастрофічному економічному, політичному, культурному, моральному та державотворчому становищі.

Тому тепер ми будемо говорити вже про злочини залишків окупаційного режиму на території України

1991 р., 3 вересня. "Известия" в редакційній статті пише: "Многие десятилетия вся страна, без исключения, жила карпатской нефтью и донецким углем, криворожским металлом, никопольским марганцем, запорожским титаном и ферросплавами".

1991-1995 pp. Після тимчасового переляку внаслідок провалу комуністичного путчу в серпні 1991 р. та проголошення державної незалежності стало очевидно, що владу в Русі-Україні контролюють окупаційно-кримінальні "інтернаціоналісти". Відчуваючи свій близький кінець, але все ще перебуваючи при владі, окупанти приступили до руйнування промисловості та сільського господарства через закриття заводів, розкрадання та масовий неконтрольований вивіз сировини, запчастин, устаткування, комплектуючих, продуктів сільського господарства та капіталів. Пограбувавши нас на кілька сотень мільярдів доларів, що у кілька разів перевищує річний державний бюджет України, за кордон спокійно виїжджають міністри-комуністи Скляров, Лобов, Звягільський та багато інших "інтернаціоналістів". Це вони з незвичайною легкістю віддали своїм московським господарям наше добро: 50 тонн високозбагаченого урану, 10 тонн збройного плутонію. За мінімальними оцінками вартість складала біля 10 мільярдів долярів. Москва списала лише 300 мільйонів енергетичних боргів. За тактичну атомну зброю (13 млрд. дол.), закордонні посольства та представництва (наша частка – 50 млрд. дол.), нашу частину золотого запасу Україна не отримала нічого. Чорноморський флот (частка Русі-України за умов чесного розподілу має становити 16% ВМФ СРСР, тобто весь ЧФ з додатком інших флотів), а нам підсунули "кримську свиню" та їхні борги. Москва до того знахабніла, що відкрито виступає проти будівництва нафтоприймача (терміналу) під Одесою, який звільнив би нас від енергетичної залежності від Московщини. Як наслідок – масове зубожіння населення, в якому контрольовані колонізаторами засоби масової дезінформації звинуватили націоналістів та незалежність. Прибалтійські країни, де до влади справді прийшли націоналісти, підняли життєвий рівень, незважаючи на гірші, ніж в Русі-Україні, початкові умови.

В 1991-1993 роках була створена штучна інфляція шляхом надмірного випуску грошей. Виникла гіперінфляція, обвал виробництва. Це було зроблено навмисно для знецінення грошових вкладів населення та їхніх заощаджень, щоб воно не змогло брати участь у приватизації. Разом з тим почався розвал економіки, банкротство підприємств та їх знецінення. Україна втратила ядерний та космічний статус. Також в березні 1993 року колишнім прем'єром України Л. Кучмою були підписані різні декрети, які поклали початок створенню різних фінансових пірамід, страхових компаній та інших псевдобізнесів, що дало можливість "легально", з точки "закону", колишній партійно-кримінальній верхівці грабувати Україну.

30 листопада 1991 року з рахунків Держбанку і Зберігального банків України було перераховано 81,9 мільярда рублів на рахунок збербанку СРСР і 1,2 мільярда рублів на рахунок Міністерства фінансів Росії, тобто разом 83,1 мільярда рублів. Згідно "договору" між "Україною" і "Росією", ці гроші перераховувались як банківський кредит!!!???, який Україна давала Росії під 7% річних??? Це були заощадження громадян України, які не повернені до сьогоднішнього дня. На документах з перерахування грошей стояв підпис Голови ВРУ Л. Кравчука, Голови Ради міністрів України В. Фокіна та першого замісника голови правління Збербанка України В. Буряка. ПАМ'ЯТАЙМО ЦІ ПРІЗВИЩА! Як це могло статись? Адже 24 серпня 1991 року ВРУ вже було проголошено про Незалежність України, а 1 грудня 1991 року, тобто через декілька годин після перерахування грошей, в Україні мусив був пройти референдум з зарані відомим результатом???. Існує декілька гіпотез. Перша: Москва прагнула все "розділити по-братерські" і як можливо більше матеріальних та фінансових ресурсів вивезти з "братніх" республік. Друга: як було з'ясовано пізніше "комітетом обманутих вкладників", фактично було перераховано не 83,1 а 84,3 мільярда рублів. Куди дівся 1,2 мільярд? Ми можемо думати все, що завгодно. Але деякі учасники тої афери якось дивно покращили своє майнове положення. Л. Кравчука звинувачували в покупці якоїсь "хатинки" в Європі, а Сергій Буряк-молодший в 1991 році очолив Арендкоопбанк, який пізніше став сімейним Брокбізнесбанком (Зі звіту спеціальної слідчої комісії ВРУ в грудні 2005 року (доповідала Катерина Фоменко) та аналізу, зробленому Володимиром Ларцевим, головою Асоціації захисту прав вкладників).

1992 р., травень. Верховна Рада Росії заявила, що акти про передачу Кримської області Україні не мають юридичної сили від моменту їх ухвалення.

1992-2 січня 1992 року Росія об'явила про лібералізацію цін, тобто ціни почали рости великими темпами майже щодня. В Україну через відкриті кордони хлинув великий потік грошової маси з Росії. 10 січня 1992 року Україна ввела купони багаторазового використання та індексацію зарплати, але це мало малий ефект на ситуацію. Найбільш постраждали від цього малозабезпечені верстви населення, бюджетники та студенти.

- 4 березня 1992 року Верховна Рада України прийняла закон "Про приватизацію майна державних підприємств ", а березня 1992 року закон "Про приватизаційні папери та малу приватизацію". Цим заклались основи дикої "прихватизації" та пограбування населення України партійними та кримінально-мафіозними структурами;

1993 р., грудень. З'їзд народних депутатів Росії доручив Верховній Раді Росії розглянути питання щодо статусу українського Севастополя.

14.02.1992 р. При загадкових обставинах в своїй квартирі згорів талановитий журналіст, який проводив розслідування корупційних схем, народний депутат ВР України Вадим Бойко.

1992 р 15 липня ВР дозволила видавати державні гарантії під іноземні кредити. Ідея ніби не погана, враховуючи ситуацію, в якій була Україна в ті роки. Але... "свої люди" відкривали приватні підприємства, які могли брати кредити в банках, скуповувати різні підприємства, активи, потім використовуючи різні корупційні схеми ці активи "перепливали" до інших рук, кредити не повертались, банки банкрутіли, а борги вішались на державу Україна. Повторимо, в 1991-1993 роках зроблено штучну інфляцію, яка знецінила збереження людей і лік пішов на мільйони. Але в той же час підприємства скуповувались не по ринковій вартості, а балансовій. Тобто, для прикладу: якщо умовно якийсь об'єкт коштував по бухгалтерії 10 тисяч, і це до інфляції були великі гроші, то під час і після інфляції за десять тисяч можливо було купити хіба що хліба, але в цей же час об'єкт продавався "своїм людям", криміналу за 10 тисяч.

1994 р., липень. Російський парламент, грубо порушуючи Конституцію України, ухвалив безпрецедентне рішення про надання Севастополю, що перебуває на території України, статусу міста Російської Федерації. Прихоплених раніше українських земель – Бєлгородщини, північної Чернігівщини, південної Вороніжчини, Ростовщини, Кубані – їм, виявляється, замало.

1993 р. Газета "Известия" (29.05.2003). "Кремль в отношении военного имущества на территории других республик фактически объявил полный беспредел: "все, что нам удастся захватить, где бы то ни было и как бы то ни было (включая угон, грабеж), – все наше".

1993-1995 pp. Посилення антиукраїнського терору в освіті, культурі, засобах інформації. Вбито кілька десятків активістів національних українських партій та організацій у різних містах Русі-України, зокрема голову секретаріату Руху Михайла Бойчишина, спалено хату-музей Тараса Шевченка. Жоден злочинець не був засуджений і навіть заарештований. Коли у Харкові патріот В. Козленко облив фарбою пам'ятник кату Свердлову, то за годину був заарештований і просидів у в'язниці кілька тижнів. За написане крейдою на паркані гасло міліція у лісі під Харковом 24 червня 1994 p. імітує розстріл члена УРП В. Старченка. За те ж саме вона погрожує кинути до в'язниці на багато місяців активіста "Просвіти" А. Пилипенка. За написані фарбою метровими літерами у центрі міста гасла на підтримку протиукраїнських сил міліція нікому не погрожувала і до відповідальності не притягувала.

1994 р. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні.

1995 - 4 березня 1992 року Верховна Рада України прийняла закон "Про приватизацію майна державних підприємств ", а 6 березня 1992 року закон "Про приватизаційні папери та малу приватизацію". Цим заклались основи дикої "прихватизації" та пограбування населення України партійними та кримінально-мафіозними структурами;

1994 р., 8 лютого Ю. Звягільський – виконуючий обов'язки Голови КМ України, підписав постанову про виплату пенсій колишнім офіцерам НКВС. В цій постанові говорилось про їхню боротьбу з українським націоналізмом та бандитськими формуваннями на території України.

1994 р., 9 грудня Уряд України підписав договір про нульовий варіант, який наділяв Росію правонаступницею СРСР. Таким чином Україна відмовилась від своєї частки 16,37% на активи та пасиви СРСР та майно за кордоном

1996 р. Алма-Ата. Домовленість про спільний науковий (тобто російський) простір для СНД.

1994 p. Заява Президента України Л. Кучми про його намір внести поправки до чинного законодавства щодо надання мові окупанта статусу офіційної в Україні. Як наслідок – зупинення відновлення українських шкіл, переведення частини українських класів та шкіл на іноземну мову навчання. Президент призначає главою своєї адміністрації Д. Табачника, посада якого є малопомітною і неконституційною, але який у неофіційному "табелі про ранги" стоїть попереду віце-прем'єр-міністра, тобто на рівні голови Верховної Ради чи прем'єр-міністра, а за реальним впливом на державні справи, можливо, і вище.

1995 p., початок року. Міністерство національностей України розробило напівтаємний "Проект державної програми... розвитку російської культури в Україні до 2000 року", в якій одна з національних меншин отримувала більші права, ніж українці. Цим ще раз доведено, що ми перебуваємо в умовах окупації.

1995 p., травень У Харкові керована Є. Кушнарьовим влада відкрила пам'ятник україножеру Г. Жукову, який підписав наказ про виселення з України всіх українців.

1995 р. Радник Президента України В. Гриньов наполягає, щоб російська мова була оголошена державною поруч з українською, що є новим єзуїтським методом лінгвоциду страти української мови.

1995 р., 18 липня. Неспровоковане звіряче побиття окупаційною владою українців у Києві (кілька душ загинуло, десятки покалічено) під час похоронної процесії святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України Володимира. Озброєні омонівці кидалися на беззбройних людей з криками "бєй хохлов", топтали і шматували державні прапори. До відповідальності ніхто не був притягнутий.

1995 р., 12 вересня Заборона окупаційною владою української організації УНА-УНСО без суду, що у себе вдома не наважувались робити навіть німецькі фашисти. Озброєні Москвою козаки та антиукраїнські організації, які відкрито домагаються ліквідації державної незалежності Русі-України, влада не забороняє. 18 грудня у Харкові за правозахисну діяльність без суду до в'язниці на два місяці кинутий М. Петровський, незважаючи на висновки прокурора, що в його діях не було складу злочину. Щоб закріпити своє панування в Україні, колонізатори почали видавати паспорти, написані українською та московською мовами. З метою деморалізації та духовного виродження населення, особливо молоді, влада дозволяє поширювати тисячі книг, демонструвати сотні кінострічок, які проповідують і насаджують порнографію, ненависть, насильство. Немов би виконуючи рекомендації полтавського губернатора фон Багговута, Московія завалює Русь-Україну шовіністичними газетами, які продаються за безцінь; прямо або через підставних осіб фінансує московськомовні газети, радіо та телебачення в Україні, які не приховують своєї протиукраїнської спрямованості при потуранні всіх урядів та президентів "незалежної" Русі-України.

1996 р. Посилення протиукраїнського терору. Подальша криміналізація правоохоронних органів. Січень – "Велике беззаконня діється у Харкові... Таємно збирають підписи під "референдумом" про новий Радянський Союз та про те, щоб Україну туди залигати. Цю "діяльність" проводять старі комуністи-маразматики... Хто відмовляється давати підпис, вони погрожують і лають, кажуть: "всьо равно Росія завоюєт Україну, і ми переб'йом хохлов по одному" (Свідчення Кравченко Н., пенсіонерки).

1996 р., 18-19 травня. Харківські "органи правопорядку" з тризубцями на кашкетах охороняють протиукраїнське збіговисько фашистів, частина яких не є громадянами Русі-України, і жорстоко розправляються з українськими патріотами, які протестували проти проведення цього протидержавного шабашу.

Харків. У ніч на 25 вересня невідомі кинули три пляшки із запалювальною сумішшю в приміщення українських патріотичних організацій. 4 грудня у такий же спосіб злочинці намагалися спалити приміщення Харківської "Просвіти". Через кілька місяців вони були негайно спіймані після того, як мали намір спалити ізраїльський культурний центр. Зловмисниками виявилися три молодики із промосквинської організації "Славянскоє єдінство". Їх судили, але не за протиукраїнські дії, а лише за хуліганство.

1996-2004 pp. В оточенні "українського" Президента немає жодного українського патріота, але є незчисленна кількість патріотів Московії, які свідомо й планомірно проводять протиукраїнську політику, руйнують наше господарство, збройні сили, освіту, науку, культуру, охорону здоров'я. Частина державних керівників – це ті, що були виховані окупантом у дусі любові до наших ворогів та зневаги до власного народу – сучасні яничари. Голова Верховної Ради у промові з нагоди 7-ї річниці Незалежності України та під час перебування в Москві з офіційним візитом у грудні 1998 р. втратив почуття не лише національної, але й особистої гідності, показав себе типовим колоніальним чиновником, одним із тих, яких Великий Шевченко називав "раби, підніжки, грязь Москви". Від керівництва практично усунуті національно свідомі представники корінної нації, у яких розвинене почуття відповідальності за долю України та нашого народу... За період перебування при владі бандитського промосковського режиму чимало відомих і впливових в Україні людей загинули за досить дивних обставин, а деяких убили нахабно і демонстративно. Жодний злочин не був викритий органами МВС, Генпрокуратури, СБУ. Нагадаємо імена тільки найпомітніших у нашій державі політиків, депутатів, журналістів: Драгомарецький, М'ясковський, Гетьман, Чорновіл, Щербань, Єрмак, Ємець, Олексенко, Малєв, Кривенко, Набока, Гонгадзе, Александров. Зверніть увагу: в цьому списку немає жодного представника тих сил, що підтримують бандитський промосковський окупаційний режим. Гинуть лише ті, хто в опозиції до антиукраїнського режиму. Контрольовані московинами засоби інформації (чи радше дезінформації), комуністи та інші виродки у всіх наших негараздах звинувачують "нєзалєжность". Але нам ще до незалежності, тобто до звільнення Русі-України від колонізаторів-окупантів – ой як далеко!... (Куліш А.Ф. Книга пам'яті українців..., С. 57.)

1998 р. В Росії в січні 1998 року був проведений напад на Архиєпископа УПЦ КП Андріана (Старини), міліція слідство не проводила.

2000 р., 8 травня. Убивство у Львові видатного українського співака і композитора Ігоря Білозіра у відповідь на спробу заспівати українську пісню. Убивці – росіяни Воронов та Калінін, засуджені нині до ув'язнення.

2000 р. З приходом до влади в Москві В. Путіна був розроблений і реалізується особливий напрямок політики, метою якого є присвоєння Росією як можна більшої частини власності за кордоном, насамперед в Україні. Мова йде про землю, промислові підприємства, енергетичну сферу та нафто- і газогони.

2000 р. Москва повернула собі гімн колишнього СРСР – одної із найстрашніших імперій в історії людства.

2001 р. У Москві вийшла друком праця російського шовініста В. Жиріновського "Украина и русский вопрос", яка є збіркою антиукраїнських гасел, зокрема, проти української мови, національного руху тощо. Наведемо лише декілька цитат з книги:

С. 7...точно так же безграмотно называть Киевскую Русь – украинской державой, именуя Святослава, Владимира и прочих украинскими князьями.

С. 24. Нынешний министр культуры Украины – прекрасный актер Богдан Ступка – сыграл в экранизации романа Сенкевича "Огнем и мечом" главного злодея – Хмельницкого.

С. 94. Рано или поздно народу Украины нужно будет сделать выбор между равноправным и верным союзом с Россией и независимостью.