Як ми вимикали російську мову з сайту і які були наслідки | DOU

VK Darkпозавчора

За півроку чи рік можна повністю перейти на українську, або хоча б зробити її повноцінною другою мовою, до нас в Україну приїздять іноземці з різних країн щоб допомагати і вони вчать українську без проблем, у вас було ціле життя на це, не те що рік, ви ігнорували українську мову в Україні, а тепер жалієтесь. Ви українець і ваша рідна мова українська, так само як у поляка рідна мова польська — інакше він не поляк, так само як у німця рідна мова німецька — інакше він не німець — так це працює у всьому світі — це називається ідентичність. Тож якщо для вас рідна мова «російська» — значить ви росіянин за ідентичністю, а росіяни прийшли нас вбивати саме за нашу українську ідентичність. Подумайте над цим, перш ніж називати російську «рідною», вона не рідна нікому з нас, вона нав’язана силою, геноцидами, етноцидами і лінгвіцидами. Рідна мова — це мова твого народу, а не мова загарбників, яку примушували вчити, щоб всіх перетворити на «росіян».

Малоосвічена публіка іноді запитує «А де ж українське мистецтво, скажімо, 20-х років?»
Ось воно.
Практично всі розстріляні , були репресовані або до кінця днів були позбавлені можливості вільно творити.
Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко

Yana Riвчора

Коли усі аргументи закінчуються, лишається тільки «ти нацик». Ненацик — це пасивно-агресивний стиль, щось новеньке. Мова — частина ідентичності, це аксіома, не посперечаєшся. А німецька, до речі, складніша за українську (для нас принаймні), на вивчення якої в ображеного коментатора вище було все життя. І не треба ділити позицію щодо мови на Схід і Захід. Це дуже грубе узагальнення. Я народилася на Донбасі, літні канікули весь час проводила там, моя двоюрідна сестра не лише народилася, а виросла — садочки, школи і т.п. Зараз ми обидві спілкуємося українською. До речі, як хтось говорить удома, мені все одно. Але десь у магазині чи автобусі — ні. Чому я маю пам’ятати і розуміти російську?

Кожен українець повинен це знати і пам’ятати.
Кожен, хто досі вважає «какая разніца» чи «язик нє імєєт значєнія», має усвідомити — хто він. І з ким він.

3 листопада 1937 року, в урочищі Сандармох, хробачі кати фізично знищили цвіт і еліту української інтелігенції.
Письменники, поети, сценаристи, художники, скульптори, вчені, режисери, історики.
«Розстріляне Відродження» — це нагадування, що для них завжди мала значення мова.

Спадщину нашої культури знищували лише за те, що ці люди були українцями.
Що творили українською.
Що не кланялись імперії.

Лесь Курбас — засновник театру «Березіль».
Микола Зеров — поет і перекладач.
Микола Куліш — автор «Мини Мазайла».
Валер’ян Підмогильний — письменник, автор «Міста».
Павло Филипович, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Антін Крушельницький із синами, Григорій Епік, Олександр Ковінька, Олекса Слісаренко — і сотні інших.

Кожного разу, коли ти чуєш російську мову в українських містах —
пам’ятай: ти чуєш постріли нквдешних трійок.
Ти чуєш гуркіт ешелонів, що завозили московитську наволоч у наші порожні домівки.
Ту, що через 80 років скаже: «эта ісконно расійская зємля», «ета мой радной ізик».

Українець — це вибір.
Як між добром і злом.
І час зробити цей вибір — свідомо й відповідально.