18:28
У нашому дитинстві ми ходили за грибами
У нашому дитинстві ми пасли корови, косили траву, робили сіно, січку різали, робили компоти, квасили капусту, сушили лісниці, ходили за грибами, малина, ожина,чорниці (афини). Варили кукурудзу. Робили повидло,закручували компоти, пили натуральне молоко від корови, сир, сметана, налисники, пироги, бринза. Грузили гній на поле та город, заготовляли, рубали та складали дрова. Орали городи, кликали фірманку, потім гостина після оранки, косили отаву, садили дерева, пасли чергу за корову, слухали радіо та читали журнал, ремонтували ровери, їздили на річку купатися, клепали коси, нюти у відра та баняки. А ще мій дід вмів плести кошики, робив мітли, опавки. Завжди заготовляли різні трави на чаї. Квасили капусту на зиму. Натуральний мед, вулики, домашній смалець, черешні, паперівка, суниця. Бавилися з собаками, тримали господарку здебільшого. Були відносини між людьми менш матеріальними. Було більше натуральності
Переглядів: 151 | Додав: Софія-Гембара | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
avatar
0
1 skole-podobovo • 13:58, 08.08.2026
— Великі родини були нормою: у родинах дідусів та бабусь було 4-6 дітей. Тому у мене було ще й багато двоюрідних бабусь та дідусів у селі — було де проводити канікули.— У село не ходив автобус. Треба було виходити на трасі і іти пішки до села десь 5 кілометрів. Бо подзвонити у село не було можливості — тільки відправити листа чи телеграму. У самому селі майже у кожного була кобила та віз з дерев’яними колесами які треба було мазати дьогтем бо підшипників не було.
— У селі переважно усі були якимось родичами. Тому усі один-одного знали і я міг зайти майже у будь-яку хату бо вона була мого двоюрідного діда, бабки чи їх родичів. Влітку часто «банда» місцевих дітей взагалі не розходилася по домах: до когось зайшли повечеряли — і полягали спати у когось на сінку.
— У селі ще можна було побачити справжні хати-мазанки. Земляна підлога, стіни обмазані глиною з кизяками, солом’яна стріха, посередині — велика пічка з лежанкою. Але були і нові хати з цегли і під шифером.
— Газа, водопроводу, каналізації не було. Вода — у колодязі, їжу готувати — плита, обігріватися — пічка. Мій дід був зварником на заводі — зробив своїй матусі у хаті перше у селі водяне опалення з батареями. Але котел усе одно грівся дровами.
— Електрика була, але подекуди через грозу чи вітер її могло відрубити на декілька днів. Тому була класична керосинова лампа з «колбою» та абажуром.
— Магазин у селі був тільки один. У ньому продавали усе що привозили: відра, чавунки, лопати, чоботи, калоші, одяг. Іноді (десь раз на тиждень) привозили сірий хліб — його набирали багато буханок відразу. Сходити за хлібом для дитини там був цілий квест. Іноді навіть привозили цукерки — тому ходити у магазин було охоче.
— Майже у кожному дворі була корова. І ще ціле сімейство котів, які переважно жили у сіннику а ввечері приходили пити молоко. Подряпаний кіт-патріарх був суворий і гладити себе не давав. А от кошенята залізали усюди. Прокидаєшся — на тобі кошенята сплять. Корів пасли на лугу біля річки. Пастухом був хтось з підлітків по-черзі. Але як правило з ним ходила дитяча «банда» з хворостинами — аби корови не розбігалися і не лізли у болото. Ввечері корів заганяли у село — а далі вже кожна корова сама йшла до своєї хати.
— У кожному дворі також були гусаки. Діти гусаків боялися — бо гусак — ватажок був доволі великий для дитини і відчайдушно кидався у бій якщо до його зграї підходив чужий. У гусака дзьоб тупий (не як у півня) — але він боляче щипав і неприємно бив дзьобом та крилами. А зграя могла також допомагати — тому від розлючених гусаків діти тікали.
— М’ясо у селі їли рідко. Бо холодильників не було — тому аби поїсти м’яса треба було зарізати курку чи гуску. Проте яєць, молока, сметани, меду (була пасіка) — було досхочу. Я потім ніколи у житті не бачив таку велику яєшню, як готували у селі. Борошно також було (давали у колгоспі за трудодні) — тому їли переважно усякі млинці, оладки, пиріжки, вареники, саморобну локшину — ну і кашу різну.
— Мак та коноплі. Тоді не вважалися чимось забороненим. Мак ріс у кінці городу для краси і дитиною я дуже любив зривати сухі коробочки і витрушувати насіння до рота. А от конопля росла цілими полями — її вирощували у колгоспі аби потім мочити і робити «пеньку» — такі собі волохаті мотузки. Конопляне сім’я можна було назбирати на колгоспному полі — воно доволі смачне смажене. Палити коноплю чомусь ніхто не здогадався — для цього саджали тютюн на городі і крутили «козячі ніжки» з газети.
— Відчуття волі. У місті хтось з дорослих майже постійно мене контролював. Якщо пішов гуляти — то тільки у дворі. Якщо поліз кудись на будівельний майданчик гратися — насварять. У селі діти бігають де завгодно. Навіть піти 5 кілометрів у сусіднє село до інших родичів — не проблема. Небезпечних звірів нема, річка неглибока, плавати дитина вміє, у болото наказали не лізти та і нащо це треба, літом не замерзне, чужих людей у селі нема — гуляй як хочеш.Так — у сільських дітей не було часу байдикувати. Роботи у селі завжди вистачає — тому діти починали допомагати як тільки могли.
Навіть я, який приїздив у село улюбленим онуком — «туристом», багато чого робив бо мені було цікаво:
— Збивав масло зі сметани у такий собі дерев’яній «пахталці».
— Крутив бочку аби гнати мед
— Працював димарем на пасіці
— Катав великі гарбузи з поля до сараю
— Гнав самогон (слідкував за температурою)
— Крутив бурякорізку та крупорушку
— Пас корів
— Косив траву
— Ловив рибу саком
Але для місцевих дітей це були не розваги на канікулах — а щоденна праця. Beaver Green
avatar
Якщо у Вас є щось цікавеньке, не забувайте пропонувати Ваш матеріал .