— Великі родини були нормою: у родинах дідусів та бабусь було 4-6 дітей. Тому у мене було ще й багато двоюрідних бабусь та дідусів у селі — було де проводити канікули.— У село не ходив автобус. Треба було виходити на трасі і іти пішки до села десь 5 кілометрів. Бо подзвонити у село не було можливості — тільки відправити листа чи телеграму. У самому селі майже у кожного була кобила та віз з дерев’яними колесами які треба було мазати дьогтем бо підшипників не було.
— У селі переважно усі були якимось родичами. Тому усі один-одного знали і я міг зайти майже у будь-яку хату бо вона була мого двоюрідного діда, бабки чи їх родичів. Влітку часто «банда» місцевих дітей взагалі не розходилася по домах: до когось зайшли повечеряли — і полягали спати у когось на сінку.
— У селі ще можна було побачити справжні хати-мазанки. Земляна підлога, стіни обмазані глиною з кизяками, солом’яна стріха, посередині — велика пічка з лежанкою. Але були і нові хати з цегли і під шифером.
— Газа, водопроводу, каналізації не було. Вода — у колодязі, їжу готувати — плита, обігріватися — пічка. Мій дід був зварником на заводі — зробив своїй матусі у хаті перше у селі водяне опалення з батареями. Але котел усе одно грівся дровами.
— Електрика була, але подекуди через грозу чи вітер її могло відрубити на декілька днів. Тому була класична керосинова лампа з «колбою» та абажуром.
— Магазин у селі був тільки один. У ньому продавали усе що привозили: відра, чавунки, лопати, чоботи, калоші, одяг. Іноді (десь раз на тиждень) привозили сірий хліб — його набирали багато буханок відразу. Сходити за хлібом для дитини там був цілий квест. Іноді навіть привозили цукерки — тому ходити у магазин було охоче.
— Майже у кожному дворі була корова. І ще ціле сімейство котів, які переважно жили у сіннику а ввечері приходили пити молоко. Подряпаний кіт-патріарх був суворий і гладити себе не давав. А от кошенята залізали усюди. Прокидаєшся — на тобі кошенята сплять. Корів пасли на лугу біля річки. Пастухом був хтось з підлітків по-черзі. Але як правило з ним ходила дитяча «банда» з хворостинами — аби корови не розбігалися і не лізли у болото. Ввечері корів заганяли у село — а далі вже кожна корова сама йшла до своєї хати.
— У кожному дворі також були гусаки. Діти гусаків боялися — бо гусак — ватажок був доволі великий для дитини і відчайдушно кидався у бій якщо до його зграї підходив чужий. У гусака дзьоб тупий (не як у півня) — але він боляче щипав і неприємно бив дзьобом та крилами. А зграя могла також допомагати — тому від розлючених гусаків діти тікали.
— М’ясо у селі їли рідко. Бо холодильників не було — тому аби поїсти м’яса треба було зарізати курку чи гуску. Проте яєць, молока, сметани, меду (була пасіка) — було досхочу. Я потім ніколи у житті не бачив таку велику яєшню, як готували у селі. Борошно також було (давали у колгоспі за трудодні) — тому їли переважно усякі млинці, оладки, пиріжки, вареники, саморобну локшину — ну і кашу різну.
— Мак та коноплі. Тоді не вважалися чимось забороненим. Мак ріс у кінці городу для краси і дитиною я дуже любив зривати сухі коробочки і витрушувати насіння до рота. А от конопля росла цілими полями — її вирощували у колгоспі аби потім мочити і робити «пеньку» — такі собі волохаті мотузки. Конопляне сім’я можна було назбирати на колгоспному полі — воно доволі смачне смажене. Палити коноплю чомусь ніхто не здогадався — для цього саджали тютюн на городі і крутили «козячі ніжки» з газети.
— Відчуття волі. У місті хтось з дорослих майже постійно мене контролював. Якщо пішов гуляти — то тільки у дворі. Якщо поліз кудись на будівельний майданчик гратися — насварять. У селі діти бігають де завгодно. Навіть піти 5 кілометрів у сусіднє село до інших родичів — не проблема. Небезпечних звірів нема, річка неглибока, плавати дитина вміє, у болото наказали не лізти та і нащо це треба, літом не замерзне, чужих людей у селі нема — гуляй як хочеш.Так — у сільських дітей не було часу байдикувати. Роботи у селі завжди вистачає — тому діти починали допомагати як тільки могли.
Навіть я, який приїздив у село улюбленим онуком — «туристом», багато чого робив бо мені було цікаво:
— Збивав масло зі сметани у такий собі дерев’яній «пахталці».
— Крутив бочку аби гнати мед
— Працював димарем на пасіці
— Катав великі гарбузи з поля до сараю
— Гнав самогон (слідкував за температурою)
— Крутив бурякорізку та крупорушку
— Пас корів
— Косив траву
— Ловив рибу саком
Але для місцевих дітей це були не розваги на канікулах — а щоденна праця. Beaver Green